Персоналії

Н I Ж И Н С Ь К А   С Т А Р О В И Н А  

Вип. 14 (17), 2012 р.

 

141 

Н I Ж И Н С Ь К А

С Т А Р О В И Н А

В и п . 1 4 ( 1 7 )

К И

ї В

2 0 1 2

 

ПЕРСОНАЛІЇ 

 

 

            УДК 929

 

Дарина АНДРОСОВА-БАЙДА 

(Дніпропетровськ) 

Наталя БАРАБАШ 

(Кривий Ріг)

 

 

До історії взаємин Д. Велланського  

з М. Білозерським

 

 

Документи,  що  можуть  бути  віднесені  до  кола  “джерел 

особового походження” [1], завжди привертали увагу дослід-

ників  як  такі,  що  можуть  допомогти  осягнути  особистісний 

вимір  історичних  процесів,  якісно  покращити  можливості 

деталізації історичних подій, кінець-кінцем, дозволити відчу-

ти унікальний аромат епохи. 

Утім,  місце  і  статус  епістолярної  спадщини  як  складової 

системи ego-джерел до сьогодні залишається невизначеними, 

оскільки виявляється чимало критиків “діалогічної природи” 

листування,  яка,  мовляв,  суперечить  автокомунікативному 

характеру творення ego-документу. 

Саме на діалогізацію як домінантну категорію тексту друж-

нього  листа  звертають особливу увагу лінгвісти, оскільки ос-

новною  функцією  таких  послань  є  спілкування  між  двома 

сторонами (адресант-адресат) [2]. Найчіткіше категорія діало-

гізації  реалізується  через  змістову  свободу  та  композиційні 

особливості  текстів  дружніх  листів: 1) політематичність;  

2) “згорнутість” інформації; 3) інтертекстуальність. 

Листування  Данила  Михайловича  Велланського  із  земля-

ком  і  другом  дитинства  Михайлом  Васильовичем  Білозірсь-

ким, що тривало понад двадцять років, являє приклад довір-

ливо-дружнього особистісно орієнтованого спілкування. Цей 

масив  листів  був  надрукований  О. Лазаревським 1897 р.  в 

“Киевской  старине”.  У  вступній  статті  історик  повідомляє, 

що  листи  йому  було  надано  вдовою  Миколи  Михайловича 

Білозерського – Варварою Іванівною, у паперах якого вони й 

зберігалися  до  смерті  її  чоловіка.  Разом  із  листами,  В. Біло-

зерська  передала  також  записи  переказів  про  Д. Еллан-

ського, занотовані М.М, Білозерським [3]. 

Наразі оригінали листів Д. Велланського до М. Білозерськ-

кого  зберігаються  в  Інституті  рукопису  Національної  біблі-

отеки України ім. В.І. Вернадського [4]. Вони вже привертали  

Н I Ж И Н С Ь К А   С Т А Р О В И Н А  

ISSN 2078-063X 

142 

увагу дослідників, однак виступали лише своєрідним фоном для відображення науко-

вих і світоглядних засад діяльності Д.М. Велланського [5]. 

Ім’я Данила Кавунника-Велланського (1774–1842) найчастіше асоціюється з важли-

вим  етапом  становлення  російської  фізіології  (крім  усього  іншого,  саме  йому  нале-

жить  авторство  першого  російського  підручника  з  цієї  дисципліни [6]), розвиткові 

якої ця непересічна особистість присвятила майже 40 років свого життя). Розтиражо-

ваним є образ Велланського-шеллінгіанця, сформований ще за життя вченого завдяки 

його активній пропаганді ідей німецького класика

∗

1

. Проте, за влучним зауваженням 

О. Стеблини, до сьогодні життєвий і творчий шляхи цієї видатної особистості – про-

фесора  Медико-хірургічної  академії,  блискучого  лектора,  філософа,  фізіолога – ще 

чекають уважного дослідника, який  зможе подолати багаторічну традицію уникання 

всеосяжного  розгляду  інтелектуальної  спадщини  Д. Велланського  та  його  впливу  на 

культурні рухи України й Росії першої половини ХІХ ст. [7]. 

Слід  відзначити,  що  Данило  Михайлович  завдяки  своїм  здібностям,  наполегливій 

праці, всім тим зусиллям, яких він доклав для формування іміджу людини приємної, – 

як  своєю  зовнішністю,  звичками,  так  і  манерами  у  спілкуванні – цілком  заслуговує 

бути включеним до числа т.зв. self-made men – людей, як власними старанням значно 

розширили  потенційні  кордони  можливих  само  презентацій;  маючи  від  народження 

низький культурний капітал, змогли досягти значних висот у соціальній, інтелектуа-

льній чи фінансовій ієрархіях. 

Дійсно,  навряд  чи  народжений  у  родині  чинбаря  Михайла  Кавунника  Данило  міг 

розраховувати на навчання у Київській академії, цей шлях здається більш природним 

для людини зовсім іншого походження. Не випадково на момент студентства Данило 

Михайлович  остаточно  розлучається  із  своїм  “рідним”  прізвищем  (як  зауважив 

М. Розанов: “Кавунник  в  Борзні, Велланський  у  Київській  академії” [8]), що  в  пода-

льшому приводить до певної плутанини в намаганнях істориків дослідити походжен-

ня талановитого студента

∗

2

. Зокрема, архімандрит Гавриїл у VI частині своєї “Історії 

філософії” (“Російська  філософія”, 1840) зазначає,  що  Д. Велланський  народився  в 

1773 р. [9], а  В. Аскочинський,  своєю  чергою,  наслідуючи  у  творі  “Київ  з  найдавні-

шим  його  училищем  Академією” (1856) помилку  архімандрита  Гавриїла  (на  працю 

якого він посилається, наводячи біографічні дані Данила Михайловича [10]) у визна-

ченні  дати  народження, додає  нові  деталі  до  легенди  Велланського: називаючи його 

ім’я  серед  студентів,  направлених  у 1796 р.  від  Академії  до  Санкт-Петербурзького 

медико-хірургічного училища для продовження навчання, він указує, що Велланський 

народився у Києві й має дворянське походження [11]. 

Однак, навіть доакадемічний період життя Данила Кавунника провіщав незвичайну 

долю цьому непересічному юнакові, який з дитинства вирізнявся серед однолітків на-

                                                 

∗

1

  Ф. Шеллінг (1775–1854) – видатний  німецький  філософ,  ідеаліст.  Наукові  інтереси  Шеллінга  в  різні 

періоди  його  життя  оберталися  навколо  проблем  натурфілософії,  трансцендентального  ідеалізму, 

“філософії тотожності” та “філософія одкровення”. 

∗

2

 Показовою є зміна прізвища з Кавунник на Велланський, здійснена не лише Данилом Михайловичем, 

але й його рідним молодшим братом Матвієм.  

Н I Ж И Н С Ь К А   С Т А Р О В И Н А  

Вип. 14 (17), 2012 р.

 

143 

полегливістю  та  небажанням  зупинятися  перед  будь-якою  перешкодою  на  шляху  до 

своєї мети. Чого вартий лишень випадок, коли підлітком Данило Михайлович, розу-

міючи  принизливість  ситуації,  в  якій  опинилася  його  родина  після  смерті  батька

∗

3

, 

спробував отримати вакантне місце фельдшера при повітовому лікарі в Борзні. Отри-

мавши відмову (йому було вказано на відсутність знань з латини, володіння якої було 

обов’язковою умовою), він менше, ніж за рік вивчив цю мову, настільки здивувавши 

свого відмовника, що той, вражений здібностями та працьовитістю хлопця, рекомен-

дував  йому  не  обмежуватися  рівнем  фельдшера  й  отримати  академічну  освіту,  щоб 

згодом самому стати лікарем [12]. 

Великий вплив на подальшу долю Велланського мало навчання за кордоном, оскі-

льки ця поїздка позначилася приєднанням молодого дослідника до кола адептів нової 

течії натурфілософії [13], що в подальшому дозволило дослідникам історії філософії 

визначати  його  як  найпершого  проповідника  натурфілософських  ідей  Ф. Шеллінга 

[14] та Л. Окена в Росії. Навіть більше, ця просвітницька місія стала одним із основ-

них інтелектуальних проектів дослідника, а зворотна реакція непідготовленої аудито-

рії – одним із найбільших життєвих розчарувань Данила Михайловича (за гірким зі-

знанням ученого, він протягом понад тридцяти років перебування в російському нау-

ковому середовищі повсякчасно відчував себе “аки глас в пустуне” [15]). 

Як зауважує Г. Шпет, на момент видання найголовніших праць Данила Михайлови-

ча,  російська  інтелектуальна  спільнота  була  ще  не  готова  до  сприйняття  німецького 

ідеалізму, а за певний час, уже звична до постулатів філософії Ф. Шеллінга, вона не 

бачила необхідності в уважному прочитанні його творів. На думку автора, досягнен-

ню порозуміння між Велланським і читацькою аудиторією перешкоджала відсутність 

у  нього  фахової  філософської  освіти,  унаслідок  чого  більшість  ідей  натурфілософії 

дослідник сприймав на віру, без достатнього критичного осмислення [16].  

З іншого боку, можливо саме це перманентне протистояння було паливом, необхід-

ним  для  плідної  інтелектуальної  творчості,  адже  серед  сучасників  Велланський  здо-

був славу людини принципу, м’якої ззовні, але зі сталевим стрижнем усередині, здат-

ної за необхідності до жорсткої конфронтації

∗

4

. Друзям й опонентам Данила Михай-

ловича були відомі його безкомпромісність і прямолінійність у наукових дискусіях

∗

5

, 

                                                 

∗

3

  М.  Розанов  у  своїх  спогадах  про  Д. Велланського  вказує,  що  після  смерті  батька  матері  дослідника 

прихожани церкви надали місце проскурниці. 

*

4

  Цікаво,  що  навіть  благозвучну  заміну  “простонародному”  прізвищу  Кавунник  юний  Д. Велланський 

отримав  з  легкої  руки  М. Білозерського  якраз-таки  через  свою  любов  до  суперечок  (Велланський  як 

похідне від vaillant): “Да будь же ты Велланский! Название по тебе: ты ведь любишь спорить, и кто не 

свяжись с тобой, ты никому не уступишь, всякого переспоришь” (цит. за: Розанов Н.И. Воспоминания о 

Данииле Михайловиче Велланском // Русский вестник. – 1867. – Т. 72  (Ноябрь). – С. 101). 

∗5

 Зокрема, Х. Коштоянц, аналізуючи роль Д. Велланського в процесі розвитку російської фізіології, на-

водить епізод із наукового життя вченого, який висвітлює готовність Данила Михайловича до відкритої 

дискусії,  та  навіть  більше – його  готовність  до  несення  матеріальної  відповідальності  за  свої 

інтелектуальні позиції. Справа в тому, що в 1832 р. дослідник звернувся до численних опонентів із за-

кликом спростувати хоча б одне з тих положень, які були сформовані, обґрунтовані та викладені ним на 

сторінках  “Дослідної,  спостережної  та  умоглядної  фізики”  з  обіцянням  виплатити  такій  людині  тисячу 

рублів. Пізніше це ж звернення було передруковане “Московським телеграфом”. 

Н I Ж И Н С Ь К А   С Т А Р О В И Н А  

ISSN 2078-063X 

144 

у питаннях професійної етики

∗

6

, а також у сфері міжособистісних стосунків. 

Утім, не бракувало в житті Данила Михайловича й друзів, серед яких було немало 

таких,  хто  високо  поціновував  його  наукові  та  професійні  досягнення,  його  відкри-

тість новому в інтелектуальних шуканнях, палку любов до своєї професії, відданість 

ідеям,  які  складали  стрижень  наукової  позиції  вченого.  Серед  близьких  знайомих 

Велланського  значилися  такі  непересічні  особистості  тієї  доби,  як  В. Жуковський, 

князь В. Одоєвський, М. Розанов, професори М. Павлов та І. Давидов [17]. (Останній, 

до речі, неодноразово у своїх працях зазначав безпосередній вплив Велланського на ста-

новлення власних поглядів). До числа українських прихильників і послідовників інтелек-

туала О. Стеблина відносить М. Максимовича, І. Мартоса та М. Бєлозерського [18]. 

Багаторічні дружні стосунки, які з ранньої юності об’єднали хлопця з бідної родини 

та представника козацько-старшинського роду Білозерських, неодноразово приверта-

ли увагу дослідників, тож не дивно, що ці взаємовідносини – як й інші фрагменти ди-

тячого  та юнацького  періоду  життя  Велланського – оповиті  серпанком  загадковості, 

таємниці. Зокрема, в Х. Коштоянца знаходимо вказівку, що в юнацькому віці Данило 

Михайлович перебував на утриманні в родині поміщика Бєлозерського [19]. Натомість, 

у спогадах М. Розанова, який основою власного твору називає бесіди із самим Веллан-

ським, знаходимо лише інформацію про факт їхнього знайомства з дитячих років. Од-

ночасно М. Розанов, описуючи вже згадуваний у даному нашому дослідженні випадок 

зі спілкуванням Данила з місцевим повітовим лікарем Костенецьким, указує, що остан-

ній поставився до прохача зі співчуттям і посприяв тому, щоб хлопець приєднався до 

занять  дітей  одного  з  Борзенських  поміщиків  із  приїжджим  викладачем  латини [20]. 

Можливо, цим поміщиком і був батько Михайла – Василь Йосипович Білозерський. 

Михайло Васильович Білозерський був лише на два роки старшим за Данила Вел-

ланського, однак інформації про його дитинство й юнацтво не збереглося. Скупі біо-

графічні  відомості  про  нього  подаються  лише  в  родовідних  розписах.  Спорадично 

ім’я Михайла Васильовича згадується в дослідженнях, присвячених його дітям: Васи-

лю (кирило-мефодіївцю), Олександрі (письменниці, дружині П. Куліша), Миколі (фо-

льклористу).  З  цих  розвідок  відомо,  що  Михайло  Васильович  Білозерський (1772–

1835) освіту отримав у Київській духовній академії, проте від борзненського малоос-

віченого панства відрізнявся вільнодумством. Г. Милорадович подає таку інформацію 

про  його  службовий  шлях: “М.В. Белозерский  с 1786 по 1793 г.  Служил  в  лейб-

гвардии  в  Семеновском  полку,  а  с 1796, в  чине  капитана,  продолжал  гражданскую 

службу,  был  Домбровским,  Волынской  губернии,  городничим,  а  затем  по  выборам 

дворянства борзенского уезда – комиссаром и поветовым судьей и произведен в кол-

лежские асессоры 1808 года” [21]. Згодом М. Білозерський став борзненським повіто-

вим  предводителем  дворянства.  Одружений  був  із  Мотроною  Василівною  (бл. 1798 

(або 1799) – 1857) із Силевичів по лінії батька та з Риб по лінії матері. Родина Силе-

                                                 

∗

6

  У  цьому  ключі  показовим  бачиться  факт  погіршення  стосунків  між  Я. Вілліе  (Дж. Вайлі)  та 

Д. Велланським  через  відмову  останнього  сприяти  зміщенню  П. Франка  з  посади  президента-ректора 

Медико-хірургічної академії. Цей вчинок є показовим ще й тому, що Якова Васильовича та Данила Ми-

хайловича до розгортання конфліктної ситуації пов’язували не лише субординаційні, але й дружні сто-

сунки, які М. Розанов порівнює із нерозлучністю планет і супутників (Розанов Н.И. Воспоминания о Да-

нииле Михайловиче Велланском // Русский вестник. – 1867. – Т. 72  (Ноябрь). – С. 108). 

Н I Ж И Н С Ь К А   С Т А Р О В И Н А  

Вип. 14 (17), 2012 р.

 

145 

вичів підтримувала постійні дружні стосунки з Кочубеями та Тимковськими. Мотро-

на Василівна майже весь час до одруження (приблизно до 14–16 років) мешкала в ро-

дині Кочубеїв, бо дружила з Оленою Василівною Кочубей. 

Після одруження Мотрона Василівна та Михайло Васильович оселилися у місті Бо-

рзні  й  мали  там  кілька  будинків  (у  одному  з  них  розміщався  суд,  де  працював 

М. Білозерський). Згодом, після пожежі в м. Борзні, під час якої згоріли й будинки Бі-

лозерських, родина переїхала на власний хутір Мотронівку (названий на честь госпо-

дині)  за 4 версти  від  с. Оленівки  і 5 – від  Борзни,  де  були  побудовані  великій  дім  

(10 кімнат) і флігель. Непогану освіту для цього часу мав не лише Михайло Васильо-

вич, але й Мотрона Василівна, яка цікавилася новим українським письменством, із за-

рубіжних авторів полюбляла твори Вальтера Скотта (читала в перекладі з французь-

кої мови). За спогадами дітей подружжя, їхні батьки  своїм побутом були близькі до 

простого народу. У родині часто лунали українські старовинні пісні та народні пере-

кази, батько навіть умів грати на гуслах [22]. 

Ураховуючи  текстуальні  особливості  листів  Д. Велланського  до  М. Білозерського, 

їх можна віднести до межового типу листування, де поєднуються характеристики ін-

тимно-дружньої та колегіально-дружньої переписки [23]. 

Дослідники дружнього листування звертають особливу увагу на початкове звертання 

як “ритуальний” епістолярний елемент, який налаштовує на інтимізацію спілкування й 

відображає особистісне ставлення адресанта до адресата. Данило Михайлович починає 

листи  з  оціночних  прикметників  у  поєднанні  з  іменем  власним: “Дражайший,  любез-

нейший друг, Михаил Васильевич!”; “Дражайший мой Михайло Васильевич!”; “Любе-

знейший, дражайший, благотворительнейший друг, милостивый Государь Михайло Ва-

сильевич!”  Такі  звернення  впливали  на  встановлення  емоційної  діалогізації,  активне 

сприйняття тексту й націлювали на “реагування” (надання відповіді на лист) адресата. 

Незважаючи  на  колосальну  відстань,  що  розділяла  співрозмовників,  і  майже  два-

дцятирічне  спілкування  лише  за  допомогою  “писаного  слова”,  їхній  особистий  інте-

рес один до одного, а також динаміка спілкування не спадали. Так, у листі від 30 тра-

вня 1828 р. Данило Велланський зазначає: “Мне очень жалко, что в течение толикаго 

времени не имел я случая видеться с Вами лично. Нашим разговорам не было бы конца; 

но в один час рассказал бы я Вам более, нежели можно написать в целый год” [24]. 

Вияв  надзвичайно  емоційної  турботи  про  друга  фіксуємо  у  листі  Велланського  за 

1810 р.: “Все сие происходило в прошедшем столетии. А в нынешнем, сначала от холо-

дного ветра на поле, получили вы ревматическую боль в ухе и около шеи, с воспалени-

ем, и может быть с опухолью в горле, что и называют жабою. Это весьма обыкновенная 

болезнь, излечивается грудным чаем, теплым содержанием и припарками к болящему 

месту…” Далі  в цьому листі на двох сторінках розписано медичні рекомендації  щодо 

лікування й профілактики “гипохондрического” настрою, притаманного хворим” [25]. 

Листи  Данила  Михайловича  насичені  деталізованою  побутовою  й  суб’єктивно-

особистісною  інформацією.  Так, у  листі  від 19 травня 1813 р.  адресант  пише : “Кто  не 

имеет доходу 10000 в год, тому жить в Петербурге с семейством трудно. Получаю жало-

вание 2000 и  из  практики 1000, и  имею  казенную  квартиру,  дрова,  свечи  и  служителя, 

живу в большом недостатке, и при строжайшей экономии, не остается у меня ни гроша в 

год. Бедней тот, кто не имеет такого места, где бы казну воровать, или другим способом 

Н I Ж И Н С Ь К А   С Т А Р О В И Н А  

ISSN 2078-063X 

146 

общество  грабить!” [26] Визначаючись  зі  своєрідним  особистим  кредо,  Велланський  у 

листі  від 16 вересня 1826 р.  зазначає: “Живу  очень  весело,  и  может  быть  так,  как  жил 

Платон  в  Афинах – он  беседовал  со  своими  учениками  в  роще,  называемой  Академия. 

Подобным образом и я преподаю в Академическом амфитеатре физиологические настав-

ления: о сущности всей Природы и Человека, коими юные слушатели мои, стекающиеся 

сюда из всех провинций России, бывают восхищены до крайності” [27]. 

Важко  сприймається  інформація  про  трагічні  сторінки  родинного  життя 

Д. Велланського.  У  листі  від 19 травня 1813 р.  описуючи  бентежні  події 1812 р.  він 

занотовує: “Прошлое лето, когда Франци стремились к Москве, проводили мы в чрез-

вычайной тревоге. Ужасно было смотреть как укладывались на суда и уезжали сухим 

путём! Но нам бежать было не на чем и не с чем. При таковой суматохе Августа пер-

вых чисел, в два дня умерло у меня два сына: Мишенька 2-х лет и 9-ти месяцев и Ни-

коленька 8-ми месяцев. Печаль по оным соделала меня равнодушным к предстоявшей 

опасности.  Теперь,  остается  у  меня  две  дочечки:  Катинька  двух  лет  с  половиною,  

и Анинька 3-х месяцев. Благодаря плодородию Анны Николаевны и моему сложению, 

в  чадах  недостатка  у  нас  не  будет;  но  мне  чрезвычайно  жалко  первых  моих  молод-

цов!” [28] Згодом, через тринадцять років, Данило Михайлович напише Михайлу Васи-

льовичу: “Моя Анна Николаевна, первые двенадцать лет, рождала каждый год, но дети 

умирали или в самих родах, или после году от трудного выхождения зубов; и остались 

только две дочери: одной 13, а другой 15 лет, кои воспитываются в пансионе” [29]. 

Обмін інформацією про особисте родинно-приватне життя дозволяє відновити хро-

нологію “життєвих шляхів” як автора листів, так і представників сімейного клану Бі-

лозерських, до якого належав Михайло Васильович. Привітання Михайла Васильови-

ча  зі  щасливим  шлюбом  із  представницею  козацько-старшинської  родини  Риб-

Силевичів, занотовані у листі від 3 лютого 1810 р., дозволяють встановити приблизну 

дату укладання цього союзу [30]. 

До  сьогодні  генеалогами  не  встановлено  точних  років  життя  батька  Михай-

ла Білозерського – Василя  Йосиповича.  Однак  згадування  в  листі  Д. Велланського  від 

13  травня 1813 р.  про  виконання  доручення  з  приводу  отримання  документів 

В. Білозерського із Сенату, дозволяють засвідчити, що на цей рік він ще був живий [31]. 

У більшості листів згадуються брати Михайла Васильовича – Леонтій і Данило. Пе-

редані привітання – чи не єдине на сьогодні писемне підтвердження наявності в Ми-

хайла Васильовича брата Леонтія, який у родовідних розписах до початку ХХІ століт-

тя  не  згадувався.  Лише  опрацювання  листів  Георгія  Івановича  Білозерського  до 

В. Модзалевського  дозволило  ввести  інформацію  про  нього  до  сімейного  розпису 

[32]. Співчуття, висловленні М. Білозерському в листі від 20 березня 1834 р. (”Третье-

го дня, известил меня Николай Данилович о смерти Леонтия Васильевича! Он пере-

шел только из частного бытия в общее существование, откуда мы возникаем рожде-

нием,  и  куда  возвращаемся  смертию!” [33] дозволяють  установити  приблизну  дату 

смерті Л. Білозерського. Крім цього, в листі від 13 травня 1813 р. декілька разів згаду-

ється ім’я Лева Васильовича, що дає можливість припустити наявність у Михайла Ва-

сильовича Білозерського ще одного рідного брата, відомості про якого не подаються у 

сімейних розписах. На підтвердження цієї тези звертаємо увагу на наявність у насту-

пних поколіннях роду хлопчиків з ім’ям Лев. 

Н I Ж И Н С Ь К А   С Т А Р О В И Н А  

Вип. 14 (17), 2012 р.

 

147 

Тематика дружніх листів Данила Велланського до Михайла Білозерського не обмежуєть-

ся побутово-родинною інформацією – у листах можна відокремити й інші тематичні блоки. 

Визнаючи  високий  рівень  інтелектуального  розвитку  й  освіченість  Михайла  Васи-

льовича, Велланський активно використовує спеціальну наукову термінологію й роз-

барвлює  тексти  листів  вставками  латиною  й  французькою  мовою.  Адресант  знайо-

мить товариша з власними науковими роботами. 

 

Посылаю Вам для любопытства моё сочиненьеце

,

 показывающее в теснейшей крат-

кости  обширнейшее  предметы,  которыми  из  всех  ученых  Россиян  занимается  только 

один  борзенский  уроженец  Велланский – не  из  какого-либо  пустого  тщеславия,  а  из 

чистой любви и священной склонности к истинному и высокому. Мне весьма приятно 

помышлять, что проницательный, необыкновенный дух друга моего Михайла Василье-

вича, может найти в положениях моих многое для него понятное! [34]. 

 

Відправляючи  одну  з  найвідоміших  власних  робіт,  присвячену  тваринному  магне-

тизму, Данило Михайлович пише Білозерському: “Зная Ваше любопытство ко всему 

необыкновенному

,

  посылаю  Вам  книгу  о  животном  магнетизме.  Первые  две  части 

будут Вам довольно понятны, а последняя требует предварительных сведений в фи-

зических науках” [35]. 

Окремим  блоком  листування  є  інформація  про  виконання  спеціальних  прохань-

доручень  Михайла  Васильовича  Д. Велланським,  які  найпевніше  були  пов’язані  з 

професійною  судейською  діяльністю  адресата.  Адже  Данило  Михайлович,  прожива-

ючи у столиці, мав змогу безпосередньо звертатися до вищих державних установ, не 

примушуючи М. Білозерського очікувати виконання офіційних запитів. Повідомлення 

такого характеру знаходимо у листі від 16 вересня 1826 р. 

 

Письмо Ваше, от 1 июля 1826 получил я 9 августа. Господин Карамалия, доставив-

ший мне оное, не принес тогда формулярного списка Г. Сорокина, который был нужен 

для справки по его делу; и спустя три недели, я мог только достать оный. Вот причина 

укоснительного моего ответа! По воинскому узаконению в России, Г. Сорокин из пол-

ку в город переведен быть не может. Костоправы и фельдшеры в Армии суть равного 

достоинства. В сем низшем медицинском звании

,

 солдатский сын должен прослужить, 

по прежнему постановлению 25, а по новому, 22 года. За двадцатилетнюю, безпороч-

ную службу фельдшер и костоправ производится в 14 класс подлекарского звания, как 

в Армии, так и в гражданской медицинской службе, теперь нет; а в каждом уезде, или 

в  повете,  положена  должность  врача,  который  может  иметь  при  себе,  для  услуги  по 

должности, двух лекарских учеников, избираемых им самим, и утверждаемых Губерн-

скою Медицинскою Управою [36]. 

 

Таким  чином, листи  Д. Велланського  до  М. Білозерського  є  цікавим  джерелом  для 

вивчення  не  лише  життєвих  шляхів  репрезентантів. Вони  дають  можливість  доторк-

нутися до вкрай цікавого феномену багаторічної дружби між людьми абсолютно різ-

ними  за  походженням  й  умовами  життя,  але  зі  спільними  інтересами  й  великим  по-

чуттям взаємної поваги. Крім цього, як було проілюстровано в статті, цей масив лис-

тів цікавий своєю надзвичайною політематичністю – адже в них ми знаходимо як ін-

формацію  про  історичні  події,  свідком  яких  судилося  стати  Д. Велланському,  так  і 

щирі зізнання про щасливі та гіркі моменти родинного життя. Все це дозволяє визна-

чити їх переписку до типу дружнього листування. 

Н I Ж И Н С Ь К А   С Т А Р О В И Н А  

ISSN 2078-063X 

148 

Джерела та література 

 

1.  Острянко  А.  “Джерела  особового  походження”:  семантика  поняття / А. Острянко // Ейдос.  Аль-

манах теорії та історії історичної науки. – 2010–2011. – Вип. 5. – С. 230–242. 

2.  Белунова  Н.И.  Категория  речевого  общения  и  особенности  её  реализации  в  тексте  дружеского 

письма  (на  материале  писем  творческой  интеллигенции  конца XIX – начала  ХХ  в.) / Н.И. Бе-

лунова // Филологические науки. 1989. – № 2. – С. 78–87. 

3.  А[лександр] Л[азаревский]. Письма Данила Михайловича Велланского (1805–1834 гг.) / А. Лаза-

ревский // Киевская старина. – 1897. – № 11. – С. 289–310. 

4.  Інститут рукопису НБУВ, ф. ІІІ, од. зб. 3987–3995. 

5.  Стеблина О.М. Вплив наукової діяльності Д. Велланського на формування вітчизняного романти-

чного  світогляду  [Електронний  ресурс] / О.М. Стеблина // Гілея : збірник  наукових  праць. –  

К., 2009. – Вип. 23  –  Режим  доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/Gileya/2009_23/ 

Gileya23/F4.pdf. – Назва з екрану (03.10.2012). 

6.  Коштоянц Х.С. Очерки по истории физиологии в России / Х.С. Коштоянц. – М. ; Л., 1946. – С. 50. 

7.  Стеблина О. Вказана праця. – С. 224. 

8.  Розанов Н.И. Воспоминания о Данииле Михайловиче Велланском / Н.И. Розанов // Русский вест-

ник. – 1867. – Т. 72 (Ноябрь). – С. 101. 

9.  Гавриил (архимандрит). История философии : в 6 ч. / Гавриил (архимандрит). – Ч. VІ : Русская фи-

лософия. – Казань, 1840. – С. 98. 

10.  Аскоченский  В.  Киев  с  древнейшим  его  училищем  Академиею : в 2 ч. / В. Аскоченский. – Ч. ІІ. –  

К., 1856. – С. 406–407. 

11.  Там само. – С. 98. 

12.  Розанов Н.И. Вказана праця. – С.100–101. 

13.  Коштоянц Х.С. Вказана праця. – С. 46. 

14.  Шпет Г.Г. Очерк развития русской философии : в 2 т. / Г.Г. Шпет. – Т. 1. – М., 2008. – С. 154. 

15.  Лист Д.М. Велланського до М.Г. Павлова від 29 травня 1834 р. Цит. за: Бобров Е.А. Философия в 

России: Материалы, исследования и заметки / Е.А. Бобров. – Вып. 1–6. – Казань, 1899. – С. 225–228. 

16.  Шпет Г.Г. Вказана праця. – С. 157. 

17.  Коштоянц Х.С. Вказана праця. – С. 46. 

18.  Стеблина О. Вказана праця. – С. 227. 

19.  Коштоянц Х. С. Вказана праця. – С. 46. 

20.  Розанов Н.И. Вказана праця. – С. 100. 

21.  Милорадович Г. Родословная книга Черниговского дворянства / Г. Милорадович. – СПб., 1901. – 

Т. 2. – Ч. 6 : Прибавление к 2-й части. – С. 288. 

22.  Барабаш Н.О. Рід Білозерських і культурний світ України ХІХ – початку ХХ століть / 

Н.О. Барабаш. – К. : ВД “Стилос”, 2007. – С. 45–47. 

23.  Нижникова Л.В. Письмо как тип текста : автореф. дис. … канд. филол. наук / Л.В. Нижникова. – 

Одесса, 1991. 

24.  А[лександр] Л[азаревский]. Вказана праця. – С. 303. 

25.  Там само. – С. 296. 

26.  Там само. – С. 297. 

27.  Там само. – С. 302. 

28.  Там само. – С. 297. 

29.  Там само. – С. 302. 

30.  Там само. – С. 294. 

31.  Там само. – С. 298. 

32.  Барабаш Н.О. Вказана праця. – С. 44. 

33.  Там само. – С. 310. 

34.  Там само. – С. 299. 

35.  Там само. – С. 299. 

36.  Там само. – С. 300. 

 

Н I Ж И Н С Ь К А   С Т А Р О В И Н А  

Вип. 14 (17), 2012 р.

 

149 

Андросова-Байда Д.О., Барабаш Н.О. До історії взаємин Д. Велланського з М. Білозерським 

У статті проаналізовано текстуальні особливості та зміст дружніх листів Данила Михайловича 

Велланського до Михайла Васильовича Білозерського. 

Ключові слова: дружній лист, Д. М. Велланський, М. В. Білозерський. 

 

Андросова-Байда  Д.А.,  Барабаш  Н.А.  К  истории  взаимоотношений  Д. Велланского  с 

М. Белозерским 

В статье проанализированы текстуальные особенности и содержание дружеских писем Данила 

Михайловича Белозерского к Михаилу Васильевичу Белозерскому. 

Ключевые слова: дружественное письмо, Д. М. Велланский, М. В. Белозерский. 

 

Androsova-Bayda D.O., Barabash N.O. The history of relations between D. Vellanskiy and  

M. Bilozerskiy 

In the article the textual particularities and the content of Danilo Vellansky familiar letters to Mykhaylo 

Bilozersky were analyzed. 

Key words: familiar letter, D. Vellansky, M. Bilozersky. 

 

[надійшло до редакції: 16.10.2012 р.] 

 

 

 

УДК 281.9 (477.51) 

Максим БЛАКИТНИЙ 

(Чернігів) 

 

Стефановський Трифон Андрійович – церковний діяч,  

публіцист та історик Чернігівщини  

(за матеріалами часопису “Черниговские епархиальные известия”) 

 

Поступово постають з небуття призабуті імена державних, громадських, наукових і 

культурних діячів, які народилися або пов’язали своє  життя  з Україною, і зокрема  з 

Чернігівщиною. 

Ім’я  Трифона  Андрійовича  Стефановського – церковного  діяча, публіциста  й  істо-

рика  зараз  мало  відоме  сучасним  дослідникам  історії  Чернігівщини. Проте, ця неор-

динарна особа заслуговує на те, щоб її життям і творчістю зацікавилися науковці. 

Народився  Трифон  Андрійович 1 лютого 1829 р.  у  містечку  Носівка  Ніжинського 

повіту  Чернігівської  губернії  в  родині  диякона  Андрія  Петровича  Стефановського 

(батько якого походив із дворян). А.П. Стефановський був дияконом місцевої Преоб-

раженської  церкви  й  керував  полковим  хором  Митавського  гусарського  полку [1].  

15 липня 1851 р. Т. Стефановський закінчив курс навчання у Чернігівській духовній 

семінарії, отримавши атестат першого розряду. Вже 1 січня 1852 р., він був висвяче-

ний архієпископом Чернігівським та Ніжинським Павлом у сан священика до Михай-

лівської церкви с. Плоске Ніжинського повіту, де служив до 1872 р. 18 травня 1872 р. 

на загальному єпархіальному з’їзді депутатів духівництва Чернігівської єпархії Т.А. Сте-

фановського було обрано на посаду наглядача щойно відкритого Чернігівського єпар-

хіального свічкового заводу [2]. У лютому 1876 р. Т. Стефановський відвідав свічко-

Каталог: cgi-bin -> irbis nbuv -> cgiirbis 64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE FILE DOWNLOAD=1&Image file name=PDF