Народження дитини з відхиленнями в розвитку як ненормативна криза сім’ї федоришин Г. М



Pdf көрінісі
Дата26.10.2018
өлшемі84.68 Kb.

«Young Scientist» • № 5 (20) • Рart 4 • may, 2015 

ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

91

УДК 316.6



НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ З ВІДХИЛЕННЯМИ В РОЗВИТКУ  

ЯК НЕНОРМАТИВНА КРИЗА СІМ’Ї

Федоришин Г.М.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника 

У статті висвітлено соціально-психологічні ознаки сімей, які виховують дітей з відхиленням у розвитку. Проаналізовано 

типи ставлення батьків до хворої дитини, моделі виховання. Виділено поширені форми захисної поведінки батьків. 

Розглянуто стратегії подолання кризової ситуації. Визначено особистісні, сімейні та соціально-орієнтовані ресурси по-

долання ненормативної кризи. 



Ключові слова: особистість, сім’я, криза, ненормативна криза, стрес, виховання, ресурс.

П

остановка проблеми. Народження хворої 

дитини зумовлює величезне напруження у 

сімейних стосунках і прирівнюється до стресу екс-

тремального рівня. У науковій літературі не за-

фіксовано випадків, у яких сім’я, яка має дитину 

з відхиленням у розвитку, не переживала б кризи. 

Проте дослідники зазначають, що сам процес пере-

живання кризи такого характеру та її подолання 

різні й залежать від особливих сімейних та особис-

тісних ресурсів.

Виховання здорової дитини у сучасному циф-

ровому світі – доволі непроста справа, а виховання 

дитини з особливостями у розвитку ще складніший 

і відповідальніший (перед самою дитиною й перед 

суспільством) процес. Якщо діти, які потребують 

особливої уваги, позбавлені правильного виховання, 

то їхні недоліки поглиблюються, а вони самі часто 

стають важким тягарем для сім’ї й суспільства. До 

питання виховання дитини з відхиленнями у роз-

витку зверталося чимало вчених: Л. Виготський, 

 

Д. Ісаєв, А. Лурія, К. Лебединський, В. Лубовський, 



Г. Сухарєва, С. Рубінштейн та ін. Останні роки ця те-

матика викликала особливу зацікавленість у колі ві-

тчизняних науковців, зокрема у І. Белінської, А. Ко- 

лупаєвої, М. Кулеши-Любінець, О. Лютак, О. Мас-

тюкова, А. Москвіна, Л. Савчук, Л. Шипіциної та ін.

Сім’я дитини з розладами у розвитку, як окрема 

категорія сімей, що потребує комплексної медичної, 

соціальної, соціально-психологічної й педагогічної 

підтримки, досліджена украй мало, що зумовлює 

значні труднощі для надання їй фахової комплек-

сної допомоги. Тому 

завданням даного наукового 

повідомлення є: виокремлення соціально-психоло-

гічних характеристик сімей, які переживають кри-

зу народження дитини з відхиленнями у розвитку, 

визначення стратегій та ресурсів подолання бать-

ками ненормативної кризи.

Виклад основного матеріалу. Зрозуміти й відчу-

ти внутрішній стан людей, які переживають кризу, 

допоможе звернення до етимології самого поняття. 

Дж. Каплан згадував про кризу як про тимчасо-

вий період, що надає можливості для особистісного 

зростання й водночас становить небезпеку підви-

щеної вразливості для психічного здоров’я. Най-

важливішим фактором, що зумовлює кризу, є не-

відповідність складності та важливості проблеми й 

ресурсів, наявних для її вирішення [2].

Гордон Уіллард Олпорт описує кризу як ситуа-

цію емоційного та розумового стресу, що потребує 

значної зміни уявлень про світ і про себе за корот-

кий проміжок часу. Найчастіше подібний перегляд 

уявлень спричиняє зміни в структурі особистості. 

Ці зміни можуть бути як позитивні, так і негативні. 

Особистість, яка знаходиться в умовах кризи, не 

може залишатися колишньою. Іншими словами, їй 

не вдається осмислити свій актуальний психотрав-

муючий досвід, оперуючи знайомими, шаблонними 

категоріями, або використовувати прості звичні мо-

делі пристосування [3]. Л. Пергаменщик уважає, що 

не завжди становить небезпеку сама криза, а ско-

ріше те, що людина втрачає шанс конструктивного 

її вирішення. 

Вивчаючи особливості переживання людь-

ми горя, пов’язаного із втратою близьких людей,  

Дж. Каплан описав чотири стадії кризи [2]. Оскіль-

ки народження дитини з відхиленнями в розвитку 

відноситься до надсильних стресорів, протікання 

цих стадій можемо спостерігати і в такій категорії 

сімей. Отже, на першій стадії відбувається первин-

не зростання напруги, що стимулює звичні способи 

вирішення проблем. На наступному етапі напруга 

зростає, з’являються почуття безпорадності й нее-

фективності у випадку, коли старі засоби вирішен-

ня проблеми виявляються нерезультативними. Далі 

спостерігається ще більше зростання напруги, що 

вимагає мобілізації зовнішніх і внутрішніх ресурсів 

людини. І на кінцевому етапі спостерігаємо значне 

зростання рівня тривоги, появу депресії, відчуття 

безпорадності й безнадійності, дезорганізацію осо-

бистості – у випадку, якщо всі дії, здійснені на 

попередніх стадіях, виявляються марними. Криза 

може закінчитися на будь-якій стадії, якщо небез-

пека зникає або виникає рішення. Якщо сім’ї не 

вдається пристосуватись або впоратись із тяжкістю 

стресора, то результатом стає пряме усунення про-

блеми – відмова від дитини чи непряме – емоційне 

відкидання, жорстоке поводження з дитиною.

Сім’ї, які мають дітей з відхиленнями в розви-

тку, є психологічно незахищеними й відчувають 

свою відмінність від інших. У цьому випадку ми мо-

жемо говорити, що така сім’я – носій певної стигми 

(від лат. Stigma – пляма). Головною причиною, що 

стигматизує сім’ю, є особливий нетиповий, що від-

хиляється від норми, розвиток дитини. Це ще один 

стресогенний чинник, який послаблює адаптивні 

ресурси сім’ї й може негативно позначитися на ви-

хованні й розвитку дитини.

Народження дитини з порушенням розвитку змі-

нює життєві перспек-тиви сім’ї, викликає труднощі, 

пов’язані як з різкою зміною способу життя, так і 

з необхідністю вирішення безлічі специфічних про-

блем. Уже сама ситуація народження хворої дитини 

є кризовою й викликає одночасно стрес, фрустрацію, 

конфлікти. Крім внутрішньосімейних труднощів, на-

родження дитини з аномаліями в розвитку спричи-

няє проблеми у взаємозв’язку сім’ї із соціальним 

оточенням, які в крайньому випадку можуть при-

звести до соціальної ізоляції сім’ї. Як наслідок, мож-

ливе зниження в жінки-матері рівня соціальної та 

психологічної компетентності й невміння правильно 

поводитися в напружених складних ситуаціях. З ча-

сом поріг чутливості знижується і все більше ситуа-

© Федоришин Г.М., 2015



«Молодий вчений» • № 5 (20) • Частина 4 • травень, 2015 р. 

92

ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ



цій потрапляє під категорію «складних», викликаю-

чи помилкові поведінкові реакції.

Характерними ознаками сімей, які виховують 

дітей з відхиленням у розвитку, є [4]:

1) батьки відчувають нервово-психічне й фі-

зичне навантаження, утому, напругу, тривогу й 

невпевненість у майбутньому дитини (порушення 

тимчасової перспективи);

2) особистісні прояви й поведінка дитини не від-

повідають очікуванням батьків і, як наслідок, викли-

кають у них роздратування, гіркоту, невдоволення;

3) подружні взаємини погіршуються й деформу-

ються. Такі сім’ї частіше розпадаються;

4) соціальний статус сім’ї знижується: проблеми 

виникають не лише у внутрісімейних взаєминах, а й 

у найближчому оточенні; батьки намагаються при-

ховати факт порушення психічного розвитку в ди-

тини та спостереження її у психіатра чи в інших 

медичних фахівців від друзів і знайомих – відповід-

но, коло позасімейного функціонування звужується;

5) поява «особливого психологічного конфлікту» 

[5] як результату зіткнення з громадською думкою, 

яка не завжди адекватно оцінює зусилля батьків 

щодо виховання та лікування дитини;

6) поява почуття безнадійності, зниження само-

оцінки в батьків. У цих сім’ях чоловіки схильні зви-

нувачувати дружину в народженні хворої дитини 

навіть у тих випадках, коли достовірно знають, що 

причина в них (О. Мастюкова, А. Москвіна); 

7) можливе формування рентних установок, за 

яких батьки не тільки не зацікавлені в перегляді 

діагнозу, але й вимагають підвищення со-ціального 

статусу дитини, сім’ї, очікуючи від суспільства 

тільки матеріальної підтримки.

Усі перераховані ознаки є деструктивними й мо-

жуть перешкоджати адаптації як самої дитини, так 

і її батьків. У сім’ях, де крім дитини з аномаліями у 

розвитку є й інші діти, у батьків виникають особли-

ві труднощі. Їм доводиться використовувати різні 

методи виховання й поведінки стосовно здорових і 

хворих дітей. Ставлення звичайної дитини до свого 

брата чи сестри, що має порушення, великою мірою 

залежить від установок батьків. Якщо їхня поведін-

ка розумна і зрозуміла, то саме в здорових дітях 

вони знайдуть старанних помічників. А неусвідом-

лені й невирішені конфлікти із приводу хворої ди-

тини можуть вплинути на інших дітей негативно. 

Найчастіше до хворого брата чи сестри діти став-

ляться не агресивно, а скоріше відсторонено. Іно-

ді їхня поведінка регресує, у них бувають емоційні 

зриви, виникають невротичні стани.

На жаль, не завжди батькам вдається гармоній-

но впоратися із кризовою ситуацією, що призво-

дить до неадекватних виборів стратегії виховання 

дитини. Зазвичай зустрічають такі моделі вихован-

ня дитини з відхиленнями в розвитку:

1. Батьки не приділяють належної уваги дитині, 

що призводить до ще більшого відставання в роз-

витку, виникнення неадекватних реакцій у дитини.

2. Надмірна опіка батьків. Дитину жаліють, пес-

тять, оберігають від труднощів, прагнуть усе ви-

конати за неї. Це робить її безпорадною і також 

призводить до ще більшого відставання в розвитку.

А. Смирнова у роботі, присвяченій вихованню 

проблемних дітей, виділяє такі форми батьківсько-

го ставлення [4]:

1. Батьки глибоко, навіть трагічно, переживають 

неповноцінність дитини, жаліють її, оточують над-

мірною увагою, опікають, звільняють від посильних 

обов’язків. Надмірна опіка позбавляє дитину само-

стійності, можливості належним чином пристосува-

тися до складних життєвих умов.

2. Не бажаючи примиритися з неповноцінністю 

дитини, батьки перебільшують її можливості, не 

помічають недоліків, привчають і дитину до цього. 

І якщо дошкільнята не завжди усвідомлюють труд-

нощі, викликані захворюванням, то вже в молодшо-

му шкільному віці діти зустрічаються з проблема-

ми. У школі часто виявляється їх неспроможність у 

певних сферах, через свої дисфункції вони періо-

дично переживають незадоволення, образу та ін. 

У дітей старшого віку нерідко виникає депривація, 

розвиваються страхи, депресія, дисфорія.

3. Батьки соромляться неповноцінності своєї ди-

тини, ховають від людей, не відвідують громадських 

місць, позбавляють її життєвих вражень. Дитина 

розвивається повільно, зростає сором’язливою, бо-

язкою.


4. Дитина з особливими потребами займає в сім’ї 

положення «пасинка», її ображають, сміються над 

нею, підкреслюють її неповноцінність. У дитини 

часто пригнічений стан, вона вразлива, дратівлива, 

уперта.

5. Батьки не звертають уваги на дитину, намага-



ючись усе виховання перекласти на школу.

Батьки, для яких думка найближчого оточення 

та збереження суспільного престижу домінують 

над іншими цінностями, дбають більше про зовніш-

ній вигляд дитини або приховують її від людей, в 

окремих випадках віддають на виховання в дер-

жавні установи або йдуть із сім’ї, у якій росте ди-

тина-інвалід. 

Відзначимо ще один різновид батьківського 

ставлення – це виховання в культі хвороби. За та-

ких умов життя сім’ї цілком присвячується хворій 

дитині. Батьки, зробивши собі кумира з дитини, 

доволі переконливо починають доводити, що жи-

вуть заради дітей. Нав’язування згаданої ролі мож-

на спостерігати й тоді, коли довготривала хвороба 

відступає й дитина видужує. Однак хтось у сім’ї 

продовжує сприймати її як хворобливу, слабку. До-

рослому не хочеться змінювати вже сформований 

стереотип стосунків з дитиною. Легше спілкуватися 

із нею як з хворою, аніж шукати нові форми по-

вноцінного спілкування. За таких умов дитина ви-

ростає змарнілою, примхливою, іпохондрично на-

лаштованою.

У разі прихованого емоційного відкидання бать-

ки розуміють своє негативне ставлення до дитини 

й намагаються компенсувати його підкресленою 

турботою. Відсутність тісного емоційного контакту 

з дитиною іноді супроводжується підвищеними ви-

могами батьків до педагогічного й медичного персо-

налу. Нерідко емоційне відкидання проявляється в 

тому, що батьки соромляться дитини. Деякі сприй-

мають відхилення в розвитку дитини як свідчен-

ня власної неповноцінності. Невпевненість у собі, 

у своїх батьківських можливостях згубно познача-

ється на спілкуванні з дитиною. 

Відомий американський педіатр Б. Спок виділяє 

такі види ставлення батьків до дитини з відхилен-

ням у розвитку [2].

1. Батьки соромляться дивацтв своєї дитини, за-

йво оберігають її. Дитина не відчуває себе в безпеці, 

вона замкнута, не задоволена собою.

2. Батьки помилково вважають себе винуватими 

в стані дитини, напо-лягають на проведенні неро-

зумних методів «лікування», які тільки засмучують 

дитину, але не приносять їй ніякої користі.

3. Батьки поступово доходять висновку про без-

надійність стану дитини, відмовляють у прояві до 

неї будь-яких знаків уваги, любові.

4. Батьки не помічають проблем у розвитку ди-

тини й доводять собі та всьому світу, що вона ані-



«Young Scientist» • № 5 (20) • Рart 4 • may, 2015 

ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

93

трохи не гірша за інших. Такі батьки постійно спо-



нукають дитину, висувають до неї завищені вимоги. 

Постійний тиск робить дитину впертою й дратів-

ливою, а часті ситуації, у яких вона відчуває себе 

некомпетентною, позбавляють її впевненості в собі.

5. Батьки сприймають дитину природно, дозво-

ляють бувати їй скрізь, не звертаючи уваги на по-

гляди й зауваження. Дитина почуває себе впевнено, 

щасливою, сприймає себе такою, як усі. 

Б. Спок підкреслює, що дитина буде щасливішою, 

якщо її не жалітимуть, ставитимуться до неї при-

родно, тоді сім’я почне говорити не про неї, а з нею.

Акцентуючи увагу на спокої, терплячості, спра-

ведливості й послідовності батьків у спілкуванні з 

дітьми з особливими потребами, А. Смирнова наго-

лошує на необхідності особливого, індивідуального 

підходу до дитини, урахуванні її особливостей.

Майже всі перераховані види ставлення бать-

ків до дітей із відхиленнями в розвитку загалом є 

проявом порушення стилів виховання, виділених 

психологами стосовно «батьки – нормальна дити-

на»: гіперопіка, гіпоопіка, емоційне відкидання, гі-

персоціалізація, за винятком того, що на взаємини 

батьків і дітей цієї категорії накладається відби-

ток специфічності конкретної дитини. Як показав 

аналіз літератури, ця специфіка полягає в тому, 

що неправильний стиль виховання може посили-

ти існуючу проблему розвитку дітей. Таким чином, 

батьки, часто через велику любов до дітей, що не 

підкріплюється знанням основних закономірностей 

їхнього психічного розвитку, допускають грубі по-

милки у вихованні, травмуючи дітей, деформуючи 

їхню психіку. Батьки несвідомо використовують 

такі моделі виховання, які закладають фундамент 

невротизації дітей.

Слід підкреслити, що вікові особливості дітей 

створюють небезпеку закріплення наслідків непра-

вильного виховання. З іншого боку, через ті самі 

особливості, діти краще піддаються виховному 

впливу, більш сензитивні в плані розвитку, якщо 

визначальні впливи адекватні можливостям та осо-

бливостям дитини. Це визначає необхідність і висо-

ку ефективність ранньої діагностики, профілактики 

й корекції порушень сімейного виховання.

Відомо, що у важких життєвих ситуаціях 

суб’єкти для зменшення впливу різних стресорів 

можуть використовувати як свідомі, так і несвідо-

мі механізми (захисна поведінка) подолання кри-

зи. Найбільш поширені форми захисної поведінки 

в батьків:

1.  Раціоналізація. У такому випадку батьки не 

до кінця усвідомлюють і приймають тяжкість по-

рушення. Під час бесіди батьки доводять «нормаль-

ність» своєї дитини, звертають увагу не на розлад, 

а на здібності дитини.

2. Ідентифікація – перенесення на дитину влас-

ного досвіду.

3.  Опір – протидія батьків утручанню ззовні 

(«зараз нам допомога вже не потрібна, ми самі мо-

жемо з усім впоратися»).

4. Фантазування. У цьому випадку батько (ма-

тір) не перестають плекати надію на те, що пору-

шення дитини зникне зовсім. У плануванні май-

бутнього життя дитини мати створює ситуації, які 

неможливо реалізувати з урахуванням складності 

патології дитини.

Будь-яка криза припускає два виходи: або лю-

дина може відновити перерване нею життя, від-

родити його, або життя перероджується й люди-

на перероджується, стає зовсім іншою, і в цьому 

іншому житті вона ставить перед собою нові цілі 

й шукає нові способи їх досягнення. У такому ви-

падку криза виводить людину на новий рівень осо-

бистісного розвитку.

Нижче подано стратегії подолання кризової по-

дії чи ситуації [6]. Це:

1. «Активна поведінка» і «пошук соціальної під-

тримки». Ці стратегії по-в’язані з бажанням та 

намірами батьків допомогти дитині розвиватись і 

краще адаптуватись. Активна поведінка передба-

чає включення батьків у корекційно-розвивальний 

процес («займаємося з дитиною вдома», «відвідує-

мо заняття дефектолога») і звернення до фахівців, 

які володіють досвідом вирішення вищезазначених 

проблем. У батьків, які використовують таку стра-

тегію, спостерігається активна соціальна позиція: 

вони користуються соціальними пільгами щодо ін-

валідності дитини; вимогливі в отриманні професій-

них консультацій.

2. «Обмірковування ситуації». Стратегія включає в 

себе ретельне обмірковування проблеми й прийняття 

певного рішення, більше притаманна чоловікам.

3. «Оптимізм, віра в краще». Припущення про 

присутність у поведінці батьків такої стратегії за-

сноване на частому вживанні батьками фрази: «Ми 

сподіваємося, що у нас все буде добре».

4. «Позитивне фокусування». Суть стратегії в 

тому, що батьки, перш за все, раді самому факту 

народження дитини, її присутності в їхньому житті. 

Ця стратегія найбільш яскраво проявляється у ви-

падку втрати близьких людей.

5. «Соціальне порівняння вниз». У такому випад-

ку батьки порівнюють порушення в дитини з ана-

логічними порушеннями, які мають більший пато-

логічний характер. 

6. «Самоконтроль і терпіння». Батьки «вмовля-

ють» себе пережити важке випробування, тому що 

всі ті сили, які вони зараз докладають, допоможуть 

дитині й дадуть певний результат. У батьківській 

свідомості панує установка, що «це випробування 

ми повинні витримати з гідністю». Багато батьків 

констатує посилення толерантності. Хронічні пере-

живання, викликані постійним стресором (хвороба 

дитини), сприяють свого роду «психічному загарто-

вуванню» батьків.

7. «Соціальне відволікання». Ця стратегія поведін-

ки характерна для чоловіків. Вони також, як і матері, 

бажають допомогти своїй дитині, але свою роль уба-

чають у пошуку фахівців-професіоналів, які б відпо-

відали за корекційний процес у розвитку дитини.

У подоланні кризових ситуацій вагомим є звер-

нення сім’ї до ресурсів. Ресурси – це те, що до-

помагає людині впоратися зі стресовою ситуацією. 

Значущими для сім’ї є особистісні, сімейні ресурси, 

а також зовнішні, соціально-орієнтовані ресурси [7]. 

Особистісні ресурси: батьківські почуття до дитини 

(«моя дитина – моя найголовніша радість»); якість 

«hardy» (прагнення і здатність «вистояти», подола-

ти); фізичне здоров’я батьків, уміння відпочивати й 

відновлюватися, здоровий спосіб життя, самоосвіта 

і самозростання. Сімейні ресурси: міцні подружні 

стосунки, розуміння й участь іншої дитини в сім’ї, 

допомога і підтримка родичів, згуртованість всіх 

членів сім’ї, шанобливе ставлення один до одного, 

наявність спільних цілей і єдиної системи ціннос-

тей, бажання максимально проявити й реалізувати 

власні можливості, допомогти в цьому своїм близь-

ким. Соціально-орієнтовані ресурси: матеріальний 

достаток, підтримка друзів, адекватне ставлення 

оточуючих до дитини, спеціалізована педагогічна 

допомога дитині, допомога через спілкування з ін-

шими батьками.

Висновки. Хвору дитину завжди сприймають як 

людину, якій довелося з раннього дитинства зустрі-



«Молодий вчений» • № 5 (20) • Частина 4 • травень, 2015 р. 

94

ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ



тися з важкими труднощами і яка потребує особ-

ливої підтримки й допомоги. Саме сім’я повинна 

стати розвиваючим середовищем для такої дитини. 

Здоровий психологічний клімат слугуватиме гаран-

тією її гармонійного розвитку й дозволить повніше 

розкрити потенційні можливості. Багато в чому це 

залежатиме від прийняття батьками інформації про 

захворювання дитини, вибору стилю й тактики її ви-

ховання, адекватного сприйняття захворювання на 

всіх етапах розвитку дитини й збереження гармоній-

них стосунків між усіма членами сім’ї. Перспективи 

подальших наукових розвідок вбачаємо у створенні 

моделі комплексної психологічної допомоги сім’ям, в 

яких виховуються діти з відхиленнями у розвитку.



Список літератури:

1.  Спок Б. Ребенок и уход за ним / Б. Спок. – К.: Наукова думка, 1991. – 448 с. 

2.  Каплан Г. И. Клиническая психиатрия: в 2 т. [Электронный ресурс] / Г. И. Каплан, Б. Дж. Сэдок. – Режим доступа: 

http://book.tr200.net/v.php?id=58495

3.  Олифирович Н. И. Психология семейных кризисов / Олифирович Н. И., Зинкевич-Куземкина Т. А., Велета Т. Ф. – 

С. Пб.: Речь, 2007. – 360 с. 

4.  Шипицина Л. М. «Необучаемый» ребенок в семье и обществе. Социализация детей с нарушением интеллекта / 

Шипицина Л. М. – С. Пб.: Речь, 2005. – 477 с. 

5.  Шефер Ч. Игровая семейная психотерапия / Ч. Шефер, Л. Кери. – С. Пб.: Питер, 2001. – 384 с. 

6.  Крюкова Т. Л. Психология семьи: жизненные трудности и совладение с ними / Крюкова Т. Л., Сапоровская М. В., 

Куфтяк Е. В. – С. Пб.: Речь, 2005. – 240 с. 

7.  Федоришин Г.М. Психологічні проблеми сімейного виховання: навчальний посібник / Г. М. Федоришин. – Івано-

Франківськ: Місто-НВ, 2013. – 224 с. 

Федоришин Г.Н.

Прикарпатского национального университета имени Василия Стефаника



РОЖДЕНИЕ РЕБЕНКА С ОТКЛОНЕНИЯМИ В РАЗВИТИИ  

КАК НЕНОРМАТИВНЫЙ КРИЗИС СЕМИ

Аннотация

В статье рассматриваются социально-психологические характеристики семей, воспитывающих детей с откло-

нением в развитии. Проанализированы типы отношения родителей к больному ребенку и соответствующие им 

модели воспитания. Выделены распространенные формы защитного поведения родителей. Рассмотрены стратегии 

преодоления кризисной ситуации. Определены личностные, семейные и социально-ориентированные ресурсы пре-

одоления ненормативного кризиса.



Ключевые слова: личность, семья, кризис, ненормативная кризис, стресс, воспитание, ресурс.

Fedoryshyn H.M.

Vasyl Stefanyk Precarpathian National University



THE BIRTH OF A CHILD WITH DEVELOPMENTAL DISABILITIES  

AS INAPPROPRIATE FAMILY CRISIS

Summary

The article shows the social and psychological characteristics of families with children which have developmental 

disabilities. It analyzes the types of parents’ relation to diseased child, behaviour model. Common forms of parents’ 

protection behaviour are highlighted. Strategies of overcoming the crisis are revealed. Personal, family, and socially 



oriented resources for overcoming the inappropriate crisis are determined. 

Keywords: personality, family, crisis, inappropriate crisis, stress, education, resource.

Каталог: files -> journal -> 2015


Достарыңызбен бөлісу:


©stom.tilimen.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет