Матеріали ІІ всеукраїнської наукової конференції «Теоретичні та прикладні аспекти біографістики» (до 160-річчя від дня народження Д. І. Багалія) Харків-2018



бет1/11
Дата26.10.2018
өлшемі1.98 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Історичний факультет

Центр краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька

Філософський факультет

Центр українських студій імені Д. І. Багалія

Харківський національний педагогічний університет

імені Г. С. Сковороди

Історичний факультет


Спадщина Д. І. Багалія в контексті сучасності
Матеріали ІІ Всеукраїнської

наукової конференції «Теоретичні та прикладні аспекти біографістики»

(до 160-річчя від дня народження Д. І. Багалія)

Харків–2018



УДК 930.2

ББК 63.3(4УКР)-8

С 71
Затверджено до друку науково-методичною радою

Центру краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька ХНУ імені В. Н. Каразіна

(протокол № 1 від 18 січня 2018 р.)


С 71

Спадщина Д. І. Багалія в контексті сучасності. Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції «Теоретичні та прикладні аспекти біографістики» (до 160-річчя від дня народження Д. І. Багалія) (7 листопада 2017 р., м. Харків). – Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2018. – 159 с.


УДК 930.2

ББК 63.3(4УКР)-8
У збірнику вміщено матеріали доповідей ІІ Всеукраїнської наукової конференції «Теоретичні та прикладні аспект біографістики», приуроченої до 160-річчя від дня народження видатного історика, ректора Харківського університету, академіка Д. І. Багалія.

Видання буде цікавим для істориків, музеєзнавців, мистецтвознавців, краєзнавців, усіх, хто цікавиться проблемами історичної біографістики та історією рідного краю.




Матеріали публікуються в авторській редакції

© Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2018

© Автори, 2018

ЗМІСТ

Розділ І. Спадщина Д. І. Багалія в історичних пошуках 5

Гончарова О. С. Місце наукової спадщини Д. І. Багалія

у дослідженні малих населених пунктів Слобожанщини

(на прикладі слободи Старий Салтів) 5

Чернікова І. В. Діяльність Д.І. Багалія

зі збереження культурної спадщини Харківщини 14



Сопеляк А. С. Епістолярна спадщина Д. І. Багалія

у фондах музею Харківського національного

університету імені В. Н. Каразіна 21

Китиченко Т. С. Листування Д. І. Багалія

у працях сучасних істориків 25



Чуркіна В. Г., Водолажченко Н. А. 

Формування громадянської культури

в контексті ідей Д.І. Багалія 33

Манженко В. П. Дмитро Багалій про Сковороду

як філософа-богослова 43



Грицюта В. Ю. Постаті Костомарова та Каразіна

в історіографічній рефлексії Дмитра Багалія 51



Козюра І. В. Малодосліджені сторінки життя

і творчості академіка Дмитра Багалія:

адміністративно-краєзнавчий аспект 57

Шевченко Ю. В. Д. І. Багалій: українофіл,

історик-марксист чи збайдужілий чиновник?


Розділ ІІ. Проблеми біографістики 67

Патлаль Ю. В. Незнаний український фольклорист

Іван Стефановський – спроба відновлення біографії 67



Кас’яненко Ю. О. Маловідомі сторінки біографії

харківського предводителя дворянства

М. М. Ковалевського (старшого) 78

Іванова Т. В. М. І. Костомаров: початок кар’єри

науковця у Харківському університеті 84



Левченко В. В. Фрагменти інтелектуальної біографії

одеського вченого-історика Михайла Івановича Гордієвського 89



Григор’єва М. В. Студентські каси взаємодопомоги

в університетах Наддніпрянської України

у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. 100

Котельницкий Н. А. Мемуары и эпистолярий как источник

по истории земского либерального движения

на севере Левобережной Украины 111

Топчій Д. Археологічні дослідження В. О. Городцова

на території Харківської губернії 116



Полупанов Д. С. В. Х. Даватц: маловідомі сторінки життя

приват-доцента Харківського університету 122



Вовк О. И. Фритьоф Нансен и его роль в истории

Харьковского университета 128



Сачко Д. В. Роман «Діти Чумацького Шляху»

як джерело до інтелектуальної біографії Докії Гуменної 134



Вальтер А. А., Шаповал О. Г. Життя та діяльність

академіка А. К. Вальтера у контексті розвитку

ядерної фізики в Україні 143

Марьонкіна В. Г., Мархайчук Н. В. Родинне поховання

Багаліїв у м. Харкові як комплексна пам’ятка історії

та монументального мистецтва 153
Розділ І. Спадщина Д. І. Багалія в історичних пошуках
Гончарова О. С.

канд. іст. наук, доцент.

ХНПУ ім. Г. С. Сковороди

olia.goncharova2016@gmail.com


МІСЦЕ НАУКОВОЇ СПАДЩИНИ Д. І. БАГАЛІЯ У ДОСЛІДЖЕННІ МАЛИХ НАСЕЛеНИХ ПУНКТІВ СЛОБОЖАНЩИНИ (НА ПРИКЛАДІ СЛОБОДИ СТАРИЙ САЛТІВ)
Розкривається місце наукової спадщини Д. І. Багалія у процесі дослідження історії малих населених пунктів Слобідської України. Як приклад використовується історія слободи Старий (Нижній) Салтів. Доведено, що саме Дмитро Іванович першим звернувся до дослідження археологічних пам’яток поблизу селища; в його роботах наведено цікаві факти з історії заснування слободи та подальшого її розвитку, що, у поєднанні з іншими джерелами, допомогло відтворити цілісну картину перебігу подій.

Ключові слова: археологічні пам’ятки, заселення «Дикого поля», регіональна історія, слобода, Слобідська Україна.
Раскрывается место научного наследия Д. И. Багалия в процессе исследования истории малых населенных пунктов Слободской Украины. В качестве примера используется история слободы Старый (Нижний) Салтов. Доказано, что именно Дмитрий Иванович первым обратился к исследованию археологических памятников вблизи поселка; в его работах приведены интересные факты из истории основания слободы и дальнейшего ее развития, что, в сочетании с другими источниками, помогло воссоздать целостную картину развития событий.

Ключевые слова: археологические памятники, заселение «Дикого поля», региональная история, слобода, Слободская Украина.
The place of scientific heritage of D.I. Bagaliy is disclosed in the research process of historical background of Slobidska Ukraine’s small settlement. The history of the settlement Stary (Nyzgniy) Saltov has been used by way of example. It is proven that Dmytro Ivanovich became the first to initiate the research of archaeological monuments near the settlement. The interesting facts about the history of founding of the settlement and its further development were highlighted in his studies. In combination with other sources it had helped to recreate the sufficiently complete picture of the unfolding events.

Key words: archaeological monuments, settling of the «The Wild Field», regional history, settlement, Slobidska Ukraine.
Незворотного характеру в незалежній Україні набули активні та всеохоплюючі процеси національно-культурного відродження, що супроводжуються зростанням інтересу не лише до загальної історії нашої держави, а й до минулого окремих її регіонів та малих населених пунктів. У цьому контексті значної актуальності набирає проблема вивчення внеску українських науковців у дослідження регіональної історії. Важливу роль у цьому відіграли розвідки вчених-істориків кінця XIX – початку XX ст. – часу активізації наукових розробок з історії України в цілому, та її регіональної складової. Велику наукову спадщину з історії України, написану на багатому фактичному матеріалі, залишив нам Дмитро Іванович Багалій. Його головний науковий інтерес був пов’язаний із вивченням, на той час маловідомої в історичній науці, Слобожанщини, її соціально-економічного й політичного розвитку, історії духовної і матеріальної культури, побуту населення. Серед його 420 наукових праць, значна частина присвячена саме історії цього регіону [6, с. 88]. Серед них чотири монографії, декілька археографічних публікацій (в тому числі й три окремих збірника документів), чисельні статті, рецензії, замітки, які в своєму загалі охоплюють весь період історичного минулого Слобідської України. Його фундаментальні праці («Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства» (1887 р.); «Історія Слобідської України» (1918 р.) та ін.) написані із залученням величезної кількості документів, насамперед архівних. Ці праці представляють й сьогодні великий науковий інтерес при дослідженні історії малих населених пунктів Слобожанщини. Значна кількість гіпотез про походження їх назв, історію виникнення й розвитку належать саме Д. І. Багалію. Це досить добре можна продемонструвати на історії слободи Старий (Нижній) Салтів.

Мета даної розвідки полягає у висвітленні місця наукової спадщини Дмитра Івановича Багалія у процесі дослідження історії малих населених пунктів Слобідської України. Як приклад використовується історія слободи Старий (Нижній) Салтів. Основні завдання обумовлені метою дослідження: розглянути факти з історії слободи Старий (Нижній) Салтів, що знайшли висвітлення у працях вченого; визначити їх значення у відтворенні історії виникнення та розвитку цього населеного пункту.

З науковою діяльністю Д. І. Багалія пов’язане цілеспрямоване вивчення археологічних пам’яток нашого краю, що почалося з кінця ХІХ ст. Готуючи матеріал про історичні та археологічні пам’ятники Харківщини до ХІІ Археологічного з’їзду, який повинен був відбутись в м. Харкові у 1902 році, професор Харківського університету Д. І. Багалій провів значні обстеження Харківщини з метою виявлення та опису археологічних об’єктів. Він зафіксував наявність південніше села Старий Салтів залишків старого поселення і скіфського кургану та великого могильника на схід від села [3, с. 26]. Однак ніяких детальних досліджень цього археологічного пам’ятника в ті часи здійснено не було. Проте ці дані стали підставою для проведення археологічних розвідок у більш пізній час. Так, у 1948 р. Дніпровською лівобережною експедицією, організованою Інститутом історії матеріальної культури АН СРСР спільно з Інститутом археології АН УРСР, були виявлені рештки давнього поселення північніше села, на правому березі Сіверського Донця. Знайдені уламки глиняного посуду, кістки тварин та залишки домашньої печі, дали вченим змогу датувати цей археологічний об’єкт V-ІІІ ст. до нашої ери. Однак і на цей раз детальних розкопок поселення не було проведено [10, с. 135]. Лише через тридцять років вчені знов повернулись до думки поновити дослідження археологічних об’єктів селища. На початку 1980-х років співробітниками Харківського історичного музею спільно з обласною організацією Українського товариства охорони пам’яток історії та культури було проведено розкопки могильника біля села Старий Салтів. Цього разу вченими було проведено детальне наукове дослідження. Розкопано дев’ять катакомбних могильників, ґрунтова яма з підбоєм і жертовне поховання коня у вузькій ямі [7, с. 245-246]. Цю знахідку вчені датують VІІІ-ІХ ст. і пов’язують з пануванням на даних територіях аланів, які входили до складу Хазарського каганату. Археологічні знахідки дають можливість засвідчити, що й в наступні роки життя в нашому краї не припинилося. На правому березі Донця, вздовж сучасної вулиці Набережна, було виявлено уламки гончарної кераміки Х ст. [14, с. 71]. Лише після руйнувань, заподіяних монголо-татарами у 30-х – на початку 40-х років ХІІІ ст. велика територія басейну Сіверського Донця перетворилася на тривалий час незаселеним краєм, який отримав назву «Дике поле».

Дмитро Іванович Багалій у своїх наукових розвідках детально показав історію колонізації «Дикого поля» у XVI – XVII ст. Першим важливим кроком на цьому шляху стала публікація у 1887 р. «Очерков по истории колонизации и быта степной окраины Московского государства», докторської дисертації вченого. Цю монографію слід віднести до категорії історико-географічних розвідок оскільки центральними в ній є питання, що відносяться до предмета дослідження цієї науки: фізико-географічний опис місцевості, географія населення, політико-адміністративний поділ тощо. Наводячи на початку роботи детальну історико-географічну характеристику місцевості Д. І. Багалій потім зображає як в процесі освоєння природи й боротьби з набігами кочовиків-татар відбувалося заселення краю. Наступним важливим кроком у дослідженні Слобожанщини стала підготовка Дмитром Івановичем «Історії Слобідської України». Перш ніж розпочати роботу над цим дослідженням він провів значні археографічні пошуки в архівах Петербурга, Москви, Києва, Харкова, Полтави. Це, здебільшого, офіційні державні документи, що достовірність яких не викликає жодних сумнівів: жалувальні грамоти, наказі воєводам, картографічні дані, межові книги тощо. В результаті кропіткого пошуку вченому вдалося виявити велику кількість цінних матеріалів з історії Слобожанщини, частина з яких була оприлюднена вченим шляхом видання збірників документів, окремих публікацій та додатків до наукових робіт [9, с. 60].



Наведені у наукових розвідках Д. І. Багалія, дані, та оприлюднені ним документи дали можливість відтворити ряд фактів з історії заснування та розвитку слободи Старий Салтів. Так, з робіт вченого відомо, що у кінці XV – на початку XVI ст. все частіше стали з’являтися на «Дикому полі» люди. Здебільшого це були відважні сміливці, які приходили сюди тимчасово займатися бортництвом, полюванням, рибальством. Нових поселенців приваблювала чудова природа, багатства краю. Обдарований благодатною природою край проте таїв і постійну небезпеку для мешканців. Нею був татарський Крим – нащадок монголо-татарської держави (Золотої Орди). Розбійницькі набіги кримчаків на прикордонні землі сусідніх держав переслідували грабіжницькі цілі, особливо захоплення у полон людей, яких потім продавали на невільницьких ринках. «Дике поле» стало своєрідним плацдармом, звідки татари робили розбійницькі напади на міста і села південної окраїни Московської держави. Татари знали багато бродів або перелазів, через які легко могла переправитись орда. Ці місця вони позначали баштами, палями, надовбами. Д. І. Багалій стверджує, що на тому місці, де виникла слобода Нижній (Старий) Салтів, й був саме такий татарський брід [4, с. 442].

Вчений приділив значну увагу аналізу процесів, що відбувались на теренах Слобожанщині у ХVІ ст. У цей період зросла могутність Московського князівства, і воно поширило свій вплив на більшу частину «Дикого поля», яке стало, власне, контактною зоною взаємодій між Кримським ханством, прикордонням Великого князівства Литовського та Московської держави без чітко вираженої державної належності. Для боротьби з татарами з метою попередження їх нападів московський уряд створив систему вартової і станичної служби, яка все далі й далі поширювалась на південь, охоплюючи поступово і територію басейну Сіверського Донця. Станичні та сторожові люди несли розвідувально-прикордонну службу і попереджали про напади великих татарських орд або відбивали набіги невеликих загонів. Якою складною була ситуація на наших землях, ми можемо уявити, звернувшись до наведеного Дмитром Івановичем у «Історії Слобідської України» уривку з російського регламенту прикордонної служби того часу: «А стояти сторожем на сторожах с коней не сседая, переменяясь, и ездити по урочищам переменяясь же направо и налево по два человека по наказам, каковы им наказы дадут воеводы. А станов им не делати, а огни класти не в одном месте, коли кому сварити и тогды огня в одном месте не класти дважды, а в коем месте кто полдневал и в том месте не ночевати, а в лесах им не ставится…» [5, с. 21]. Зведення Білгородської лінії (1635-1658 рр.) як системи вартової служби, сприяло заселенню безлюдних просторів «Дикого поля». Проте здійснити це Московському уряду самотужки було не під силу. Служилі люди, які заселяли укріплені міста, не були постійним населенням. Організація ж масових переселень із центральних районів, де склалися феодально-кріпосницькі відносини, викликала чимало труднощів. Цю проблему вирішила українська колонізація. Але масового характеру переселення набуває з середини 50-х років XVII ст., що пов’язано з подіями національно-визвольної війни українського народу 1648-1676 років. Під час війни, особливо після поразки народної армії під Берестечком (1651 р.), ситуація стала різко ускладнюватися, що викликало в народі зневіру в перемозі над ворогом, страх перед загрозою повернення польсько-шляхетського панування, незгоду з політикою Богдана Хмельницького, бажання втекти від злигоднів війни, знайти економічний зиск тощо. Розпочався масовий рух на схід, на вільні землі. Їм було дозволено займати пустуючі землі, де вони й засновували свої поселення. Поширеною формою землеволодіння стала «займанщина», яка була привілеєм для переселенців. Її суть полягала в тому, що кожний міг стати власником певної кількості орної землі, лісу і сіножатей, як правило, такої, яку міг обробити. Однак це не означало, що розселення переселенців відбувалось без нагляду та контролю з боку московської адміністрації. Процесом заселення «Дикого поля» відали Розрядний, а з 1699 р. Великоруський приказ і воєводи [12, с. 65]. Крім того, отримавши землю за правом «займанщини», поселенці мали закріпити її спеціальними офіційними документами московської адміністрації.

У роботах Дмитра Івановича міститься значна кількість згадок про заснування того чи іншого населеного пункту. При наявності у розпорядженні вченого унікальних достовірних документів з приводу історії цих населених пунктів, він наводить точну дату, кількість поселенців, імена осіб, які очолювали цей процес. Так, наприклад, коли у 1659 році українські козаки, яких привів на береги Сіверського Донця отаман-осадчий Іван Семененко, заснували слободу Верхній Салтів, вони звернулись до московських урядовців з проханням закріпити ці землі за собою і, відчуваючи потребу захисту від татарських нападів, збудувати укріплення. Отримавши дозвіл, переселенці «собою», тобто самі, за власні кошти, збудували укріплення [5, с. 32]. Як зазначає Д. І. Багалій, поява Верхнього Салтова відіграла значну роль в подальшому заселенні краю, так як протягом другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ ст. навколо нього виникає цілий ряд поселень. Так, у 1700-1705 роках в низ за течією Сіверського Донця виникає нове поселення, яке отримує назву Нижній Салтів. У роботі Д. І. Багалія «Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии» наведено текст грамоти від 12 лютого 1705 р., що стала відповіддю на «челобитие Харьковского полку Салтовского сотника Кирила Цесаренка с товаришами». Згідно з цим документом було наказано відвести «вновь поселившимся в г. Салтове черкасам, 670 человекам, земли в урочищах реки Гнилушки на другой стороне Донця по реке Бабке, на Ольховую пристань» [2, с. 141]. Документ засвідчує, що на час видання грамоти поселення вже існувало, так як місцевим чиновникам наказувалось «… взять у них сказки кто в котором году в Салтов пришол…» [2, с. 142]. Скоріш за все заснування слободи Нижній Салтів відбувалось за традиційною для тих часів схемою «займанщини», яка добре описана в наукових розвідках Дмитра Івановича. Заснувавши слободу, переселенці намагалися закріпити за собою землі, що їм і вдалося зробити у 1705 році, отримавши цитовану вище грамоту. На жаль, це не дає нам можливості встановити точну дату заснування слободи, так як перше документальне свідчення про село не відповідає даті заснування, а лише вказує на час офіційного закріплення земель за її мешканцями. Тому будемо вважати за відправну точку 1700 рік, на який вказує Філарет в «Историко-статистическом описании Харьковской епархии» [13, с. 270] і підтверджує видатний дослідник історії Слобожанщини Д. І. Багалій [2, с. 140].

Що стосується подальшого перебігу подій в слободі Нижній (Старий) Салтів, яка входила до Харківського полку [1, с. 38], то, на жаль, документи зберегли лише уривчасті дані. З подання полковника Квітки видно, що поселенці Нижнього Салтова були майже всі включені в число підпомічників, що мали споряджати і »помагать в службе конным выборным козакам» [13, с. 270]. Відомо що у 1713 році землі Салтова були продані полковим начальством генералу графу Петру Апраксіну. «1713 г. Полковник Куликовский с старшиною продали Ново-Салтовскую слободу Господину Графу Петру Матвеевичу Апраксину, за сколько числом денег и где такия употреблены? И о том в оную Канцелярию ответствую. Салтовскую слободу продал Графу Апраксину Полковник Куликовский за три тысячи рублей. Из тех денег уплатили он, Полковник, и старшина по заемной полковой записи, какова дана при бытности в Харькове Генерал-майора Федора Шидловского Курченину посадскому человеку Андрею Скорякову тысячу червонных; а оному Шидловскому отдано из оных денег 500 руб., а остальные где он, Полковник Куликовский, поддел, о том в Полковой Ратуше не известно» [13, с. 270]. Достовірно відомо, що у володінні Апраксіних слобода перебувала і у 1745 р. Філарет у «Историко-статистическом описании Харьковской епархии» володаркою слободи називає невістку Петра Матвійовича – Олену Михайлівну Апраксіну [13, с. 270]. Наступна згадка про селище засвідчує, що імператриця Єлизавета Петрівна подарувала слободу Старий Салтів генерал-поручику Івану Самійловичу Хорвату. Це була на той час доволі велика слобода. В ній налічувалось більш ніж 4000 осіб, в тому числі й близько 500 однодворців та до 20000 десятин землі (21850 га). Однодворців, які не потрапили в число пожалуваних Хорвату, переселили до слободи Піщаної, де було на той час військове поселення [13, с. 270]. У володінні Івана Самійловича Хорвата залишилось 1871 особа: підданих – 1819, однодворців – 42, циган – 10. [11, с. 129]. Такі розрізнені історичні факти, зрозуміло, не дають можливості відтворити цілісну картину подій. Лише звернення до робіт Дмитра Івановича Багалія, присвячених історії Слобідської України, дало можливість відтворити загальне тло, на фоні якого відбувався розвиток слободи Старий (Нижній) Салтів, зрозуміти логіку подій, доповнити цікавими фактами з історії господарського розвитку краю та культурного життя [8].

Таким чином, роботи Д. І. Багалія поклали початок систематичному науковому дослідженню історії Слобожанщини. Він вперше залучив величезну кількість документів, насамперед архівних при написанні історії краю. Окрім цілісної картини історичного розвитку регіону, його роботи містять значну кількість згадок щодо історію виникнення та подальшого розвитку окремих населених пунктів. Слобода Старий (Нижній) Салтів не стала винятком. Саме Дмитро Іванович першим звернувся до дослідження археологічних пам’яток поблизу селища; на сьогоднішній день не знайдено документів які б заперечили його гіпотезу щодо часу заснування слободи; через уривчастість даних з подальшого розвитку населеного пункту, саме роботи Д. І. Багалія надали значний матеріал для відтворення цілісної картини перебігу подій.


Джерала і література

  1. Альбовський Е. История Харьковского Слободского полка (1651-1765 гг.). – Х.: Тип. Губернського правления, 1895. – 218 с.

  2. Багалей Д. И. Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии. – Х.: Тип. К. П. Счасни, 1890. – 438 с.

  3. Багалей Д. И. Объяснительный текст к Археологической карте Харьковской губернии // Труды Двенадцатого археологического съезда в Харькове. 1902 г. – М.: Товарищество тип. А. И. Мамонтова, 1905. – Т. 1. – С. 1-92.

  4. Багалей Д. И. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства. – М.: Университетская типография М. Каткова, 1887. – 614 с.

  5. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. – Х.: Основа, 1990. – 256 с.

  6. Богдашина О. М. Слобідський літописець історії України Д. І. Багалій // Український історичний журнал. – 2008. – № 1. – С. 88-112.

  7. Бородулин В. Г. Работы Харьковского исторического музея // Археологические открытия 1982 года. – М.: Наука, 1984. – С. 245-246.




  1. Гончарова О. С. Історія селища Старий Салтів (1700-2016 рр.). – Х.: Антиква, 2016. – 192 с.

  2. Кравченко В. В. Д. И. Багалей: научная и общественно-политическая деятельность. – X.: Изд-во «Основа» при ХГУ, 1990. – 176 с.

  3. Ляпушкин И. И. Днепровское лесостепное левобережье в эпоху железа. Археологические розыскания о времени заселения левобережья славянами // Материалы и исследования по археологии СССР. – 1961. – № 104. – С. 135.

  4. Описи Харківського намісництва кінця ХVІІІ ст. – К.: Наукова думка, 1991. – 222 с.

  5. Рідний край: Навчальний посібник з народознавства / За ред. І. Ф. Прокопенка. – Х.: ХДПУ, 1999. – 527 с.

  6. Филарет (Д. Г. Гумилевский) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – Х.: Издательский Дом «Райдер», 2004. – Т. 2. – 432 с.

  7. Шрамко Б. А., Михеев В. К., Грубник-Буйнова Л. П. Справочник по археологии Украины. Харьковская область. – К.: Наукова думка, 1977. – 156 с.

Чернікова І. В.

канд. істор. наук, доцент кафедри історії України

ХНПУ імені Г. С. Сковороди

chernikova.hnpu@gmail.com
Діяльність Д.І. Багалія зі збереження культурної спадщини Харківщини
Розкривається багатогранна діяльність Д. І. Багалія з охорони, вивчення та збереження культурної спадщини Харківщини. Акцентується увага на науково-організаційній та пошуковій роботі видатного вченого на ниві архівної справи. Зокрема, досліджується робота науковця у Всеукраїнському комітеті з охорони пам’яток мистецтва й старовини; в архівно-бібліотечній секції Харківського губернського комітету з охорони пам’яток мистецтва й старовини; Головному архівному Управлінні, Українському центральному архівному управлінні.


Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> Системная терапия метастатического рака почки
123456789 -> Ортопедические методы лечения в комплексном лечении заболеваний пародонта
123456789 -> Иммуно-морфологическая характеристика различныхформ атопического дерматита у детей
123456789 -> Лекции Предмет материаловедение Основные физико-химические свойства стомат материалов
123456789 -> Восстановление твердых тканей зубов вкладками и штифтовыми конструкциями
123456789 -> Методические рекомендации для студентов Харьков 2015
123456789 -> Янішен І. В. к мед н., Масловський О. С. к мед н.,Сидорова О. В


Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


©stom.tilimen.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет