Кір. Зміни на слизових оболонках рота



Дата08.07.2017
өлшемі445 b.



Це висококонтагіозна інфекція, яка характеризується лихоманкою, симптомами інтоксикації, катаром верхніх дихальних шляхів з наявністю характерної енантеми та етапною появою з 3-5 дня хвороби плямисто-папульозної висипки на шкірі.

  • Це висококонтагіозна інфекція, яка характеризується лихоманкою, симптомами інтоксикації, катаром верхніх дихальних шляхів з наявністю характерної енантеми та етапною появою з 3-5 дня хвороби плямисто-папульозної висипки на шкірі.



Джерело інфекції хвора людина.

  • Джерело інфекції хвора людина.

  • Заразність – з останніх днів інкубаційного періоду, на протязі всього катарального періоду і періоду висипань. З 5-го дня висипань хворий вважається незаразним.

  • Механізм передачі повітряно-крапельний.



гострий початок захворювання з високої температури, кон’юнктивіту, склериту, блефариту, сльозотечі, кашлю, нежиті

  • гострий початок захворювання з високої температури, кон’юнктивіту, склериту, блефариту, сльозотечі, кашлю, нежиті

  • поява на 2-й день хвороби на слизовій оболонці щік навпроти малих корінних зубів плям Бельського-Філатова-Копліка (білі утворення діаметром 1 мм, оточені зоною гіперемії). Ці плями зберігаються до 2-го дня висипань.

  • етапність появи висипань на 3-5 день катарального періоду на шкірі обличчя (1 день), тулуба (2-й день), на кінцівках (3-й день)





Кір. Зміни на слизових оболонках рота

  • Кір. Зміни на слизових оболонках рота



перебігає легко, частіше на фоні фебрильної чи субфебрильної температури тіла

  • перебігає легко, частіше на фоні фебрильної чи субфебрильної температури тіла

  • збільшення потиличних і задньошийних лімфатичних вузлів - це перший симптом краснухи

  • в 1-2 день хвороби поява на шкірі блідо-рожевої дрібноплямистої висипки, яка розповсюджується по тілу протягом декількох годин, може супроводжуватися легким свербінням, найбільше її розташування на задній поверхні рук та передній поверхні ніг, на животі, спині, сідницях

  • висипка згасає через 2-4 дні без пігментації та лущення

  • відсутні зміни з боку слизових оболонок рота та зіву





Хворого ізолюють в домашніх умовах до 5-го дня з моменту появи висипань.

  • Хворого ізолюють в домашніх умовах до 5-го дня з моменту появи висипань.

  • Контактні роз’єднанню не підлягають, але в групі встановлюється карантин на 21 день після останнього випадку захворювання.

  • Активна імунізація проти краснухи проводиться в 1 рік, ревакцинація в 6 років та в дівчат в 15 років.



Це одна з клінічних форм стрептококової інфекції, яка викликається бета-гемолітичним стрептококом групи А і характеризується інтоксикацією, тонзилітом з реґіонарним лімфаденітом і дрібноцятковою екзантемою.

  • Це одна з клінічних форм стрептококової інфекції, яка викликається бета-гемолітичним стрептококом групи А і характеризується інтоксикацією, тонзилітом з реґіонарним лімфаденітом і дрібноцятковою екзантемою.



Джерело інфекції – хворий скарлатиною або іншою формою стрептококової інфекції, а також носій гемолітичного стрептококу.

  • Джерело інфекції – хворий скарлатиною або іншою формою стрептококової інфекції, а також носій гемолітичного стрептококу.

  • Механізм передачі – повітряно-крапельний.

  • Хворі заразні на протязі 7-8 днів з моменту захворювання.



виникнення в перші години хвороби тонзиліту з вираженою гіперемією слизової оболонки зіву, що доходить до твердого піднебіння (“палаючий” зів);

  • виникнення в перші години хвороби тонзиліту з вираженою гіперемією слизової оболонки зіву, що доходить до твердого піднебіння (“палаючий” зів);

  • поява до кінця 1-ї чи 2-ї доби дрібноцяткової висипки, яка має такі особливості: виявляється на фоні гіперемійованої шкіри; розташовується переважно на згинальних поверхнях, бокових частинах грудей, живота, внутрішніх та задніх поверхнях стегон і в місці природних складок шкіри; шкірні покриви в період висипань сухі та шершаві;

  • виражена блідість носо-губного трикутника;





стійкий білий дермографізм; дрібне висівкоподібне лущення або частіше – крупне листовидне на пальцях рук і ніг (долонях, підошвах) після зникнення висипки

  • стійкий білий дермографізм; дрібне висівкоподібне лущення або частіше – крупне листовидне на пальцях рук і ніг (долонях, підошвах) після зникнення висипки

  • зміни з боку язика: в 1-й день язик обкладений білою осугою, а з 2-го дня починає очищатися і стає яскраво-червоним (“малиновий” язик)

  • зникнення основних симптомів в такій послідовності: лихоманка, інтоксикація (2-3 день), лімфаденіт (3-4 день), висипка (1-5 день), ангіна (6-7 день), зміни зі сторони язика (до 10 дня).







Це висококонтагіозне захворювання, яке характеризується помірними явищами інтоксикації з появою на шкірі характерної везикулярної висипки з подальшим її поліморфізмом.

  • Це висококонтагіозне захворювання, яке характеризується помірними явищами інтоксикації з появою на шкірі характерної везикулярної висипки з подальшим її поліморфізмом.

  • Епідеміологія. Джерелом є хворі з 10-го дня інкубаційного періоду і до 5-го дня з моменту появи останніх елементів висипки. Механізм передачі – повітряно-крапельний.



поява однокамерної везикулярної висипки на шкірі і слизових оболонках

  • поява однокамерної везикулярної висипки на шкірі і слизових оболонках

  • висипання на волосистій частині голови

  • несправжній поліморфізм висипань з наявністю на певних ділянках шкіри елементів на різних стадіях розвитку

  • підвищення температури з появою свіжих елементів висипки

  • свербіж шкірних покривів







Ізоляція хворих терміном до 5-го дня після останнього підсипання.

  • Ізоляція хворих терміном до 5-го дня після останнього підсипання.

  • Контактні ізолюються з 11-го по 21-й день контакту.



Паротитна інфекція – гостре інфекційне захворювання вірусної етіології з повітряно-краплинним механізмом передачі з переважним ураженням залозистих органів та нервової системи.

  • Паротитна інфекція – гостре інфекційне захворювання вірусної етіології з повітряно-краплинним механізмом передачі з переважним ураженням залозистих органів та нервової системи.



  – ураження очей, вух, пошкодженої шкіри, зовнішніх статевих органів, травного каналу (стравоходу, шлунка); – частіше комбінується з дифтерією ротоглотки, гортані, носа; – характерні типові місцеві зміни – фібринозний наліт, під яким у разі його зняття виявляється кровоточива поверхня; – регіонарний лімфаденіт; – набряк навколишньої підшкірної клітковини; – незначно виражений токсикоз.

  •   – ураження очей, вух, пошкодженої шкіри, зовнішніх статевих органів, травного каналу (стравоходу, шлунка); – частіше комбінується з дифтерією ротоглотки, гортані, носа; – характерні типові місцеві зміни – фібринозний наліт, під яким у разі його зняття виявляється кровоточива поверхня; – регіонарний лімфаденіт; – набряк навколишньої підшкірної клітковини; – незначно виражений токсикоз.



– найчастіше зустрічається дифтерія мигдаликів і дифтерійний фарингіт; – дифтерія мигдаликів і переднього відділу носа; – дифтерія мигдаликів і ларингеальна дифтерія; – швидке наростання клінічних симптомів та їх динаміки; – токсикоз значно виражений; – поліморфізм клінічних проявів.

  • – найчастіше зустрічається дифтерія мигдаликів і дифтерійний фарингіт; – дифтерія мигдаликів і переднього відділу носа; – дифтерія мигдаликів і ларингеальна дифтерія; – швидке наростання клінічних симптомів та їх динаміки; – токсикоз значно виражений; – поліморфізм клінічних проявів.



1. Загальний аналіз крові – лейкоцитоз, нейтрофільоз, зсув формули вліво, прискорення ШОЕ. 2. Загальний аналіз сечі – протеїнурія, циліндрурія, можлива мікрогематурія, підвищена питома вага. 3. Бактеріоскопія секрету ротоглотки і носових ходів – наявність або відсутність бактерій морфологічно подібних до коринебактерій дифтерії. 4. Бактеріологічна діагностика слизу з ротоглотки, носа та інших місць ураження – виділення культури коринебактерії дифтерії та визначення її токсигенних властивостей. 5. РПГА крові з дифтерійним діагностикумом у динаміці хвороби – виявлення титру антитоксичних антитіл у сироватці крові, діагностичний титр 1:40 та зростання його в динаміці хвороби. 6. РНА з дифтерійним антигеном – виявлення дифтерійного токсину в сироватці крові. 7. РПГА крові з еритроцитарним діагностикумом до введення ПДС – визначення рівня дифтерійного токсину в сироватці крові. 8. Коагулограма – гіперкоагуляція або коагулопатія. 9. Ниркові тести – підвищення рівня залишкового азоту, сечовини, азоту сечовини. 10. ЕКГ-дослідження в динаміці, огляд отоларингологом у динаміці. 13. Ларингоскопія та риноскопія. 

  • 1. Загальний аналіз крові – лейкоцитоз, нейтрофільоз, зсув формули вліво, прискорення ШОЕ. 2. Загальний аналіз сечі – протеїнурія, циліндрурія, можлива мікрогематурія, підвищена питома вага. 3. Бактеріоскопія секрету ротоглотки і носових ходів – наявність або відсутність бактерій морфологічно подібних до коринебактерій дифтерії. 4. Бактеріологічна діагностика слизу з ротоглотки, носа та інших місць ураження – виділення культури коринебактерії дифтерії та визначення її токсигенних властивостей. 5. РПГА крові з дифтерійним діагностикумом у динаміці хвороби – виявлення титру антитоксичних антитіл у сироватці крові, діагностичний титр 1:40 та зростання його в динаміці хвороби. 6. РНА з дифтерійним антигеном – виявлення дифтерійного токсину в сироватці крові. 7. РПГА крові з еритроцитарним діагностикумом до введення ПДС – визначення рівня дифтерійного токсину в сироватці крові. 8. Коагулограма – гіперкоагуляція або коагулопатія. 9. Ниркові тести – підвищення рівня залишкового азоту, сечовини, азоту сечовини. 10. ЕКГ-дослідження в динаміці, огляд отоларингологом у динаміці. 13. Ларингоскопія та риноскопія. 



це група захворювань, які зумовлюються менінгококом і мають різноманітну клінічну картину, переважно у вигляді ринофарингіту, септицемії (менінгококцемія) та запалення мозкових оболонок (менінгіт).

  • це група захворювань, які зумовлюються менінгококом і мають різноманітну клінічну картину, переважно у вигляді ринофарингіту, септицемії (менінгококцемія) та запалення мозкових оболонок (менінгіт).



Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів (найчастіше 2—3 дні). Менінгококова інфекція проявляється у трьох основних клінічних формах:

  • Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів (найчастіше 2—3 дні). Менінгококова інфекція проявляється у трьох основних клінічних формах:

  • - ринофарингіт,

  • - менінгококцемія,

  • - менінгіт.



Основні симптоми: нездужання, головний біль, субфебрильне підвищення температури тіла (приблизно у 40 % хворих температура тіла залишається нормальною), утруднення носового дихання, незначні серозні або серозно-гнійні виділення з носа, кашель. Менінгококовий ринофарингіт діагностується звичайно у вогнищі інфекції під час бактеріологічного обстеження контактних. Тривалість хвороби — 4—7 днів.

  • Основні симптоми: нездужання, головний біль, субфебрильне підвищення температури тіла (приблизно у 40 % хворих температура тіла залишається нормальною), утруднення носового дихання, незначні серозні або серозно-гнійні виділення з носа, кашель. Менінгококовий ринофарингіт діагностується звичайно у вогнищі інфекції під час бактеріологічного обстеження контактних. Тривалість хвороби — 4—7 днів.



характеризується гострим початком, гарячкою, типовим висипанням. Часто уражуються суглоби (артрит)] та судинна оболонка очей (ірит, іридоцикліт).

  • характеризується гострим початком, гарячкою, типовим висипанням. Часто уражуються суглоби (артрит)] та судинна оболонка очей (ірит, іридоцикліт).

  • висип при менінгококцемії на ранніх етапах хвороби може бути розеольозним, але найчастіше з самого початку він геморагічний: від точкових петехій до значних крововиливів у товщу шкіри. Великі елементи висипу мають неправильну «зірчасту» форму. Висип локалізується переважно на сідницях, нижніх кінцівках. Значно менше елементів висипу є на верхній частині тулуба, руках та обличчі. У багатьох випадках менінгококцемія ускладнюється недостатністю надниркових залоз, що клінічно

  • проявляється судинною недостатністю:

  • зниженням артеріального тиску та

  • температури тіла (іноді до субнормальних

  • чисел), ціанозом, появою прижиттєвих

  • трупних плям.



розвивається гостро, самостійно або у поєднанні з менінгококцемією, ринофарингітом

  • розвивається гостро, самостійно або у поєднанні з менінгококцемією, ринофарингітом

  • температура тіла підвищується до 39 °С та більше, з'являються нестерпний головний біль, повторне блювання. Характерною є гіперестезія шкіри та підвищена чутливість до світлових подразників. З'являються і швидко наростають симптоми подразнення мозкових оболонок ригідність м'язів потилиці, позитивні симптоми Керніга та Брудзінського

  • у тяжких випадках спостерігається типова менінгеальна поза: хворий лежить на боці із закиненою головою і підтягнутими до запалого живота колінами. У дітей грудного віку спостерігається напруженість та випинання переднього тім'ячка. При діагностичній спинномозковій пункції ліквор витікає під підвищеним тиском, каламутний.

  • У деяких випадках менінгококовий менінгіт поєднується з ознаками ураження речовини мозку — менінгококовий менінгоенцефаліт. Відмічається порушення свідомості різного ступеня (оглушеність, сопор, кома), з'являються психічні розлади (галюцинації, делірій тощо), судороги, парези, паралічі, гіперкінези та інші симптоми.



- на основі типової клінічної симптоматики хвороби

  • - на основі типової клінічної симптоматики хвороби

  • - вагоме значення має спинномозкова діагностична пункція: ліквор каламутний, вміст білка підвищений, різко підвищеним є цитоз (з 3—7 клітин на 1 мм3 до тисячі — десятків тисяч). Цитоз нейтрофільний. У нейтрофілах та за їхніми межами при бактеріоскопії осаду ліквору виявляють грамнегативні диплококи (менінгококи).

  • - завдяки бактеріологічному дослідженню можна зробити заключне етіологічне розшифрування хвороби: менінгокок можна виділити з крові, ліквору, елементів висипу, слизу носоглотки.

  • - для підтвердження діагнозу менінгококової інфекції використовують також серологічні реакції.

  • - певне діагностичне значення має загальний аналіз крові. Для менінгококової інфекції характерним є нейтрофільний лейкоцитоз або гіперлейкоцитоз, зсув уліво, підвищення ШОЕ.



повинно бути комплексним і відповідати варіанту клінічного перебігу та тяжкості хвороби

  • повинно бути комплексним і відповідати варіанту клінічного перебігу та тяжкості хвороби

  • при генералізованих формах (менінгококцемія, менінгіт) проводять інтенсивну антибактеріальну терапію у поєднанні з патогенетичними засобами

  • при менінгококовому ринофарингіті потрібна санація локального вогнища запалення



1. Хворі на генералізовані форми менінгококової інфекції (менінгококцемія, менінгіт) повинні лікуватися в стаціонарі. Носії менінгокока та хворі на менінгококовий ринофарянгіт можуть лікуватися вдома за умови забезпечення їхньої ізоляції та відповідного догляду. Виписують хворих із стаціонару після клінічного видужання та дворазового, з інтервалом у 2—3 дні, негативного результату бактеріологічного дослідження слизу з носоглотки на менінгокок. Бактеріологічне обстеження реконвалесцента менінгококової інфекції проводять не раніше ніж через 3 доби після припинення антибіотикотерапії.

  • 1. Хворі на генералізовані форми менінгококової інфекції (менінгококцемія, менінгіт) повинні лікуватися в стаціонарі. Носії менінгокока та хворі на менінгококовий ринофарянгіт можуть лікуватися вдома за умови забезпечення їхньої ізоляції та відповідного догляду. Виписують хворих із стаціонару після клінічного видужання та дворазового, з інтервалом у 2—3 дні, негативного результату бактеріологічного дослідження слизу з носоглотки на менінгокок. Бактеріологічне обстеження реконвалесцента менінгококової інфекції проводять не раніше ніж через 3 доби після припинення антибіотикотерапії.

  • 2. У всіх контактних дітей та дорослих проводиться бактеріологічне обстеження на наявність менінгокока.

  • 3. У вогнищі роблять заключну дезинфекцію.

  • 4. За вогнищем встановлюють медичне спостереження протягом 10 днів: щоденний огляд, дворазова термометрія. Виявлених носіїв менінгокока та хворих на менінгококовий ринофарингіт лікують левоміцетином протягом 4 днів.



Специфічна профілактика. Захисний механізм забезпечується капсульними полісахаридами менінгококів груп А та С, які є основою вакцин, що захищають проти цих штамів протягом 5 років. Якщо вакцина проти менінгококів серогруп В і С створена досить давно, то сучасна квадривакцина проти серогруп А, С, Y, W-135 з’явилася нещодавно та рекомендована для осіб з високим ризиком захворювання (наприклад, в Нігерії, Чаді). До цього часу не створена вакцина проти менінгококу серотипу В, тому що їхні полісахариди слабкоімуногенні й не спричиняють утворення антитіл.

  • Специфічна профілактика. Захисний механізм забезпечується капсульними полісахаридами менінгококів груп А та С, які є основою вакцин, що захищають проти цих штамів протягом 5 років. Якщо вакцина проти менінгококів серогруп В і С створена досить давно, то сучасна квадривакцина проти серогруп А, С, Y, W-135 з’явилася нещодавно та рекомендована для осіб з високим ризиком захворювання (наприклад, в Нігерії, Чаді). До цього часу не створена вакцина проти менінгококу серотипу В, тому що їхні полісахариди слабкоімуногенні й не спричиняють утворення антитіл.



до них відносяться: харчові токсикоінфекції, гастроентероколіти, дизентерію, сальмонельоз, черевний тиф. Ці хвороби виникають внаслідок потрапляння в організм мікробів із забрудненими харчовими продуктами, водою і через брудні руки. в структурі інфекційних захворювань вони поступаються лише гострим респіраторним вірусним інфекціям.

  • до них відносяться: харчові токсикоінфекції, гастроентероколіти, дизентерію, сальмонельоз, черевний тиф. Ці хвороби виникають внаслідок потрапляння в організм мікробів із забрудненими харчовими продуктами, водою і через брудні руки. в структурі інфекційних захворювань вони поступаються лише гострим респіраторним вірусним інфекціям.

  • Рівень захворюваності ГКІ в дітей у 2,5-3 рази вищий, ніж у дорослих, при цьому половина зареєстрованих випадків захворювань припадає на дітей раннього віку (до 3 років).



Кожного року в Україні офіційно реєструється 45-50 тис. випадків ГКІ серед дітей.

  • Кожного року в Україні офіційно реєструється 45-50 тис. випадків ГКІ серед дітей.

  • Нерідко захворювання

  • спостерігаєтсья у вигляді спалахів.

  • Серед дітей, померлих від інфекційних

  • причин, ГКІ займають перше місце.

  • Їх питома вага при цьому складає 30-35 %.



Відповідно до класифікації ВООЗ усі інфекційні діареї поділяються на:

  • Відповідно до класифікації ВООЗ усі інфекційні діареї поділяються на:

  • -інвазивні (запальні, кров'янисті) та

  • -секреторні (незапальні, водянисті).



Збудниками секреторних діарей, насамперед, є: ротавіруси, аденовіруси, астровіруси, вірус Норфолк, коронавіруси, реовіруси, каліцівіруси, вірус Бреда, а також такі бактерії, як холерний вібріон, ентеропатогенні, ентеротоксигенні ешеріхії. Крім цього, секреторні діареї можуть викликати деякі інші збудники: криптоспоридії, мікроспоридії, балантидії, ізоспори.

  • Збудниками секреторних діарей, насамперед, є: ротавіруси, аденовіруси, астровіруси, вірус Норфолк, коронавіруси, реовіруси, каліцівіруси, вірус Бреда, а також такі бактерії, як холерний вібріон, ентеропатогенні, ентеротоксигенні ешеріхії. Крім цього, секреторні діареї можуть викликати деякі інші збудники: криптоспоридії, мікроспоридії, балантидії, ізоспори.



це переважно захворювання, що викликаються бактеріями: шигели, сальмонели, ентероінвазивні й ентерогеморагічні ешеріхії, кишкова ієрсинія, кампілобактер, клостридії, стафілокок і деякі інші ентеробактерії. Крім бактерій, інвазивні діареї можуть спричинятися лямблією Гардіа, амебою гістолітика.

  • це переважно захворювання, що викликаються бактеріями: шигели, сальмонели, ентероінвазивні й ентерогеморагічні ешеріхії, кишкова ієрсинія, кампілобактер, клостридії, стафілокок і деякі інші ентеробактерії. Крім бактерій, інвазивні діареї можуть спричинятися лямблією Гардіа, амебою гістолітика.



Встановити етіологію ГКІ можна за допомогою бактеріологічних, вірусологічних та серологічних методів діагностики.

  • Встановити етіологію ГКІ можна за допомогою бактеріологічних, вірусологічних та серологічних методів діагностики.

  • У практичній медицині найширше використовують бактеріологічний посів калу для виявлення бактерій родів Shigella, Salmonella, E. coli та умовно-патогенної флори кишечнику, а також експрес-метод діагностики – імунохроматографічний аналіз фекалій на рота- та аденовіруси.

  • Крім того, загальноклінічні обстеження: загальний аналіз крові (з визначенням гематокриту) та сечі, біохімічний аналіз крові, копроцитограма та аналіз калу на дисбактеріоз.



складається з:

  • складається з:

  • регідратаційної,

  • антибактерійної,

  • допоміжної (ентеросорбенти, пробіотики)

  • дієтотерапії.



Першочерговою і найважливішою ланкою у лікуванні ГКІ є своєчасна й адекватна регідратаційна терапія. Раннє й адекватне її застосування – головна умова швидкого й успішного лікування.

  • Першочерговою і найважливішою ланкою у лікуванні ГКІ є своєчасна й адекватна регідратаційна терапія. Раннє й адекватне її застосування – головна умова швидкого й успішного лікування.



перший і найбільш ефективний лікувальний захід у домашніх умовах при появі перших симптомів захворювання. Раннє призначення оральних розчинів дозволяє ефективно лікувати значну кількість дітей вдома, знизити відсоток госпіталізованих, попередити розвиток тяжких форм ексикозу. Протипоказань для проведення оральної регідратації немає. Згідно з рекомендаціями ВООЗ, розчин для оральної регідратації повинен відповідати наступним вимогам: • натрій – 60 ммоль/л; • калій – 20 ммоль/л; • бікарбонати – 10 ммоль/л; • глюкоза – 110 ммоль/л; • осмолярність – 250 мОсм/л.

  • перший і найбільш ефективний лікувальний захід у домашніх умовах при появі перших симптомів захворювання. Раннє призначення оральних розчинів дозволяє ефективно лікувати значну кількість дітей вдома, знизити відсоток госпіталізованих, попередити розвиток тяжких форм ексикозу. Протипоказань для проведення оральної регідратації немає. Згідно з рекомендаціями ВООЗ, розчин для оральної регідратації повинен відповідати наступним вимогам: • натрій – 60 ммоль/л; • калій – 20 ммоль/л; • бікарбонати – 10 ммоль/л; • глюкоза – 110 ммоль/л; • осмолярність – 250 мОсм/л.



Каталог: data -> kafedra -> internal
internal -> История современных антимикробных средств началась с открытия Паулем Эрлихом способности анилиновых красителей убивать трипаносомы
internal -> Врожденные
internal -> Апендицит Апендицит
internal -> Інтракраниальные аневризмы
internal -> Опухоли почек и мочеточника
internal -> Особливістю смоктання у новонародженого є: Одночасне смоктання і дихання
internal -> Этиология, патогенез, клиника, диагностика, профилактика и лечение сагиттальных аномалий прикуса
internal -> Местное обезболивание. Показания и противопоказания к нему. Техника исполнения. Осложнения местного обезболивания, их лечение и профилактика
internal -> Анатомо-физиологические особенности развития та строения тканей и органов челюстно-лицевой области. Местное и общее обезболивание у детей
internal -> Представление о хирургических методах лечение болезней пародонта


Достарыңызбен бөлісу:


©stom.tilimen.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет