Історична освіта – важливий фактор формування патріотизму особистості України



Дата02.04.2019
өлшемі43.85 Kb.


Історична освітаважливий фактор формування патріотизму особистості України
Білан С.І.

канд. філ. наук, вчитель суспільних дисциплін вищої категорії, учитель – методист,

заступник директора з навчальної роботи

Верхньотерсянського НВК Гуляйпільського району

В умовах трансформації українського суспільства, процесу державотворення актуальним і інтенсивнішим стає пошук загальнонаціональних ідейно-духовних орієнтирів, здатних консолідувати суспільство, зміцнити державу, вивести її на високий рівень цивілізованості й культури. Історичний досвід засвідчує, що послідовна боротьба за утвердження і зміцнення української державності невіддільна від почуття патріотизму. В усі часи патріотичному вихованню приділяли належну увагу, оскільки патріотизм є важливим чинником формування громадянського суспільства, саме це почуття єднало, згуртовувало народ в реалізації життєвих проблем історичного розвитку держави. Любов до батьківщини надихає людей на подвиги й самопожертвування в ім’я великої мети та майбутнього.

Проголошення незалежності України сприяло зростанню інтересу співгромадян нашої держави до минулого українського народу. Пошуки цивілізаційних шляхів розвитку українського демократичного суспільства зумовили радикальну модернізацію системи освіти, значно піднесли престиж суспільних дисциплін і актуалізували проблему як філософського осмислення концептуальних засад освіти в цілому так і її структурних елементів, зокрема – історичної освіти, яка має величезний потенціал для розвитку історичного мислення, історичної пам’яті, патріотичних почуттів, творчих здібностей, емоційної сфери, громадянської свідомості, сприяє серйозній внутрішній роботі по формуванню свого ставлення до ідей, цінностей громадянського суспільства, правової держави та сприяє реалізації стратегічного завдання - виховання громадянина - патріота, який вміє реалізувати свої права, поважає і виконує свої обов’язки, дотримується норм моралі, правил співжиття, традицій своїх співвітчизників. Актуальність даної проблеми підкреслюється основними завданнями Державної національної програми „ Освіта” ( Україна XXI століття”), Національною доктриною розвитку освіти України у XXI ст., Концепцією безперервної історичної освіти, Концепцією національно-патріотичного виховання молоді [10, 12,13].

Історична освіта відображає сутність діяльності людства, відіграє інтегруючу функцію у процесі осягнення людського буття, є феноменальною галуззю освіти, що дає змогу навчати, розвивати і виховувати громадянина – патріота країни. Г. Маблі вказував, що вивчення історії сприяє вихованню особистісних і громадських якостей [8,11]. Досвід навчання історії розглядається як важливий фактор формування патріотизму, стабілізації суспільства. Реалізація історичною освітою своїх функцій і завдань, удосконалення її змісту є актуальною проблемою сьогодення.

Зміст історичної освіти, по-перше, впливає на збереження позитивних традицій історичного пізнання, має прямий зв’язок з цілями і завданнями педагогічного процесу, системою освіти. По-друге, він окреслює рівні та форми історичного мислення, структуру навчально-історичного матеріалу: історичні факти і теорію, способи опрацювання історичного матеріалу, теоретичні і методологічні основи історії як науки. По-третє, зміст є результатом попереднього розвитку історичної науки, чинником, що формує політику історичної пам’яті і відіграє визначальну роль у її збереженні як важливої категорії історичного мислення. По-четверте, у змісті відображені всі компоненти історичної, національної свідомості, що сприяє становленню компетентності, ідентифікації, патріотизму. Формування історичної, національної свідомості сприяє формуванню патріотичних почуттів.

Важливим структурним елементом історичної свідомості, що впливає на формування патріотичних почуттів є історичні знання. А цінність історичних знань про минуле визнавалась філософами, істориками, вченими в усі часи, оскільки „...історія абсолютно необхідна, щоб підготувати нас до засвоєння досвіду і супроводжувати нас, поки ми його не засвоїмо, тобто протягом всього життя ..." [8, 13], „ ... цінність історичних знань в тому, що вони показують, що зробила людина ..." [6, 64], „...історія служить справі людського самопізнання, самоусвідомлення [15, 36] , пізнання минулого відкриває завісу майбутнього” [6, 12], історія – „ ...основа нації, душа, серце нації...” [ 14, 418].

Історичні знання – це багатоаспектне відображення об’єктивної історії зародження і розвитку людства і суспільства, що відображають, по-перше історичні явища, діяльність людини у конкретно - історичних, часових умовах, вони є охоронцем історичної пам’яті про минуле у всіх сферах діяльності. По-друге, історичні знання розвивались поетапно, для них характерна тенденція примноження, збагачення джерельної бази, утвердження достовірності, об’єктивності; тенденція поступу від найпростіших уявлень, міфів – до наукового узагальнення. По-третє, засвоєння знань відбувається у процесі різних видів діяльності, наприклад, наукової, навчальної, шляхом наукового пізнання, застосування методів історичного пізнання; ґрунтуються на джерельній базі, перевіряються у ході життєвої практики; існують у художньо - історичній літературі, наукових дослідженнях, навчальних посібниках, підручниках. По-четверте, історичні знання інтегрують фактологічні відомості про розвиток суспільства з інших галузей знань: філософії, етнографії, археології, культурології, економіки, географії, психології, правознавства, філології та ін. і одночасно використовуються в інших науках, що свідчить про їх соціальну, виховну, пізнавальну, комунікативну, ціннісно-орієнтаційну функції. Таким чином, історичні знання становлять підвалину історичної свідомості людей, історичної культури, історичної пам’яті, які є скарбницею всього досвіду людини і суспільства, є стратегічним ресурсом суспільних трансформацій, слугують підґрунтям для будь-якого мислення, наукового прогнозування майбутнього з урахуванням уроків минулого та категоріальною базою для історичного пізнання та патріотичної свідомості. Історичні знання є завжди результатом конструктивної розумової пізнавальної діяльності.

Обов’язкове оновлення змісту історичної освіти зумовлене загальними тенденціями світового розвитку, філософськими підходами вчених XX-XXI століття, сучасними тенденціями в системі освіти, зміною її ролі і функцій у формуванні незалежної держави і громадянського суспільства в Україні.

Позитивно оцінюючи спроби модернізації історичної освіти ( 2000-2009 р.р.), варто відмітити, що до позитивних моментів реформування, на нашу думку, варто віднести: покращення структури, включення вступу, в якому окреслено роль особистості і її знань у формуванні суспільства, роль історичної освіти у формуванні світогляду учнівської молоді [12]; удосконалення програмного змісту, уточненння мети, завдання історичної освіти, вказані психолого-педагогічні підходи: особистісно орієнтований, компетентнісний, діяльнісний, комплексний; визначення показників рівня історичної освіти-елементи історичної компетентності: хронологічна, просторова, інформаційна, логічна, аксіологічна; змістові принципи: загальнонауковий, конкретно-історичний, альтернативно-проблемний, генералізуючий, аксіологічний, системний підхід, в органічному поєднанні цивілізаційного, культурно-антропологічного та інших аспектів. Варто звернути увагу на проблеми, які ще існують: недостатньо вирішена проблема взаємодії академічної та дидактичної історії, традиційно зберігається перевантаженість змісту надмірним негативізмом, перенасичення фактами політичної історії, фактажем, кон יюктурний вибір фактів в угоду певній політичній силі, різні підходи щодо періодизації новітньої історії і т.ін. Саме цих непрогресивних традицій варто позбутись.

Концептуальний аспект теоретичного знання, на нашу думку, визначає релевантні області застосування і способи вираження базових компонентів, допомагає бачити горизонти пізнання, без яких неможливе наступне більш детальне конструювання ідеї, яка презентується. Шляхи удосконалення проблемних моментів нами прогнозуються в наступних напрямках. Базою формування концептуальних засад в концепції має бути аналіз нових соціокультурних реалій, виявлення тенденцій розвитку проблеми у теорії і світовій практиці, досягнень практики шкільного життя. Крім того концепція повинна бути історичної освіти, а не тільки викладання історії України, включати традиційні компоненти і інноваційні, що сприятиме цілісному вирішенню проблеми, адже історія України є складовою всесвітньої історії. В умовах глобалізації, розповсюдження інформаційних технологій, продуктів і систем у всьому світі модель змісту історичної освіти нами бачиться такою, яка б допомогла учнівській молоді розвинути в собі такі компетентності, які необхідні для життя в глобалізованому світі: толерантності, дотримання прав людини, поваги до історичної правди, громадянськості, патріотизму; зміст повинен сприяти підготовці учнівської молоді, здатної діяти у ситуації, що швидко змінюється, навченої критично зіставляти інформацію з різних джерел, реалізувати себе у полікультурному та багатоетнічному середовищі, шанувати загальнолюдські цінності й розуміти виклики часу. Зміст історичної освіти повинен сприяти економічній, політичній, культурній інтеграції учнівської молоді в світовий простір, ідентифікації, засвоєнню культурних надбань народів своєї держави та країн світу, виховувати повагу до їх соціальної спадщини, гордість за спільність історичної долі.

Конструктивними принципами, керівними ідеями, які визначатимуть мету, завдання історичної освіти можуть бути, на нашу думку, обґрунтована модель українського суспільства соціального прогресу, держави соціальної демократії, національно-патріотична ідея, які б створювали підґрунтя для побудови контактів різного рівня, в тому числі і планетарного, сприяли інтеграції вчених, громадянській злагоді, визначали перспективи розвитку України, її інтеграцію у світовий простір в умовах глобалізації. Керуючись цими конструктивними принципами варто уточнити, поглибити науковий зміст поняття «національна історична освіта», визначити особливості шкільної історичної освіти. Її зміст, на нашу думку, повинен, по-перше висвітлювати процес формування українського народу, нації, державності на всіх етапах історичного розвитку у взаємозв’язку із всесвітньою історією, особливостями регіональної історії, у відповідності з новим гуманістичним баченням світу в умовах глобалізації, що сприятиме формуванню патріотизму. По-друге, зміст повинен розкривати процес формування багатогранної культури народів, що проживають на території держави та викликати почуття гордості за соціальну спадщину минулих поколінь; по-третє, національна історична освіта повинна відображати особливості українського історичного процесу на основі найсучасніших досягнень української і світової історичної і педагогічної наук, репрезентувати досягнення і уроки минулого, по-четверте, зміст повинен реалізовувати функції історії як науки і навчальної дисципліни, сприяти засвоєнню історичного досвіду минулих поколінь суб’єктами педагогічного процесу, мати системний і безперервний характер та формуватись на засадах синтезу існуючих підходів.

Комплексно розглядаючи проблему оновлення змісту історичної освіти, важливо особливу увагу звернути на мету історичної освіти, враховуючи взаємозалежність, взаємозумовленість історії, історичної пам’яті, історичної свідомості, історичного мислення, історичної, політичної культури, складну структуру історичного мислення учнівської молоді, особливості його формування в умовах педагогічного процесу. Визначаючи мету історичної шкільної освіти, варто зберегти традиційну інтеграцію навчального, розвиваючого і виховного аспектів, акцентуючи увагу на розвиток історичного мислення, історичної пам’яті, історичної, національної свідомості, соціальної ідентифікації, виховання загальнолюдських цінностей, громадянських, патріотичних якостей особистості. У концепції варто акцентувати увага на розвиток специфічного предметного мислення – історичного мислення.

Важливим структурним компонентом концепції історичної освіти є визначення принципів формування змісту історичної освіти. Соціально-філософський аналіз історичного мислення від античності до сьогодення свідчить, що принципи гуманізації, антропологічності, доступності, інтеграції, цілісності, системності стали визначальними і традиційними у навчанні історії, які поєднують у собі природовідповідність, індивідуалізацію, диференціацію і гуманізм. В умовах особисто-орієнтованої парадигми ці принципи знаходять нове якісне вираження у гуманістичній, культуровідтворюючій функціях та функції соціалізації, в умовах компетентнісного підходу – в розвивальній зорієнтованості, активності, самостійності, демократизації відносин, синтезу цивілізаційного, культурологічного, антропологічного, формаційного, регіонального підходів, мотиваційному забезпеченні навчання. Внаслідок переорієнтації уваги на людину, взаємозалежність всіх сфер історичного буття: політичної, економічної, культурної повинна зберігатись.

Накопичення різноманітних міфологічних і реалістичних картин життя, фактів ціннісного характеру сприятиме єдності навчального, розвивального, виховного компонентів мети. Важливо наголосити, що всі галузі культури відіграють важливу роль у пізнанні світу, формуванні світогляду, патріотизму, осягнути їх суть і специфіку можливо тільки на основі з’ясування їх специфічних рис. Проблема актуалізації ролі мистецтва в пізнанні світу, формуванні патріотичних почуттів, на нашу думку, є не тільки важливою в системі історичної освіти, а носить багатоаспектний характер. Мистецтво, як відомо, це мислення в образах, було важливим способом пізнання людиною світу у всі часи. У свій час Х. Гадамер, відмічав роль мистецтва, історії в пізнанні соціальних явищ, формуванні почуттів [9, 39]. В культурологічній концепції історичного процесу О.Шпенглера теж розкриваються тенденції відносно можливостей мистецтва. Переконливим прикладом використання естетичної методології в історичному пізнанні є теорія естетики Т. Адорно. Він стверджує, що структура історії була викривлена задля реальних, або начебто видатних подій і що це стосується і історії мистецтва. «Мистецтво не опускається до ідеології. Мистецтво прагне того, чого ще не було, але все, чим є мистецтво, вже було» – переконує вчений, наголошуючи, що у мистецтві історія кристалізується у якісно новому вигляді [2, 361]. Елементи ідеалізації характерні для відомого німецького філософа, але важливо і те, що вчений надає великого значення засобам мистецтва в освоєнні соціальної дійсності, у вихованні особистості. Аналізуючи проблеми філософії у своїх лекціях Т. Адорно слушно відмітив, що він надіється, що кантівський моральний закон стане очевидним і наповниться глибоким змістом [1,100]. Підготовка супроводжувальних навчально-методичних, електронно-інформаційних посібників, які містили б результати творчої діяльності людей є важливою умовою реалізації завдань історичної освіти.

Таким чином, дієвим факторним конструктом моделі змісту історичної освіти є діалектична єдність принципів і підходів до аналізу історичного процесу. Важливими принципами розвитку історичної освіти є гуманізація, демократизації, діалогічность, науковість, історизм, культуровідповідність, полікультурність та ін. Традиційним і беззаперечним на сучасному етапі, який має чітко визначену методологічну засаду є принцип гуманістичної спрямованості, який у контексті історичної освіти означає, що головною проблемою освоєння історичної дійсності є проблема самої людини як самоцілі історичного розвитку. Гуманістична спрямованість історичної освіти полягає в «олюдненні» історії, тобто виокремленні її «людського змісту» та аксіологічної цінності історичного факту, події, явища, тенденцій суспільного розвитку. Методологічною основою відбору і структурування навчального історичного змісту є нові концептуальні підходи до висвітлення та інтерпретації подій і явищ, які запроваджені останнім часом в історичну й педагогічну науку: цивілізаційний, аксіологічний, антропоцентричний, культурологічний, компаративний та в перспективі – етнологічний і синергетичний. Вчені, звертаючи увагу на евристичність існуючих підходів до трактування історичного процесу, схиляються до плюралістичного підходу у пізнанні світу, до синтезу найраціональніших аспектів кожного методу дослідження минулого. Синтез підходів до висвітлення історичного процесу, баланс соціальних, політичних, економічних, релігійних та інших цінностей при домінанті загальнолюдських, стануть визначальними у формуванні змісту, структури історичної освіти.

Отже, проголошення незалежності України, процеси державотворення викликали проблему удосконалення змісту історичної освіти, який є важливим фактором формування світогляду особистості, патріотизму як фактору згуртування суспільства і зміцнення держави. Зміст історичної освіти має утримувати історичну пам'ять України, що консолідуватиме суспільство, сприятиме формуванню правової соціальної демократичної держави, поваги, любові громадян до держави, відповідальності за її майбутнє. Синтез традиційних, новаторських принципів щодо формування змісту історичної освіти повинні сприяти його удосконаленню, загальному прогресу, підготовці учнівської молоді до життя в умовах глобалізації, інтеграції в європейський простір, до виконання своїх громадянських обов’язків.

Література



  1. Адорно Т. Проблемы философии морали / Т.Адорно ; [пер. с нем. М.Л.Хорькова] – М. : Республика, 2000. – 329 с.

  2. Адорно Т. Теорія естетики / Т.Адорно [пер. з нім. П. Таращука] – К. : Видавництво С.Павличко, «Основа», 2002. – 518 с.

  3. Андрущенко В.П. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій [для вузів] / В.П. Андрущенко, М.Л. Михальченко [2-е вид.]. – К. : Видавництво «Генеза», 1996. – 368 с.

  4. Білан С.І. Детермінанти оптимізації розвитку історичного мислення учнівської молоді в умовах реформування змісту історичної освіти / С.І. Білан // Нова парадигма : [Журнал наукових праць] / [Гол ред. В.П. Бех]. – К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. – Вип. 59. – С.56–67.

  5. Блок М. Апология истории или ремесло историка / М. Блок. – М. : Наука, 1986. – 248 с.

  6. Болингброк. Письма об изучении и пользе истории / Болингброк ; [перевод С.М.Берковской]. – М.: Наука, 1978. – 378 с.

  7. Воловик В.І. Історія філософії: конспект лекцій: [навчальний посібник] / В.І. Воловик [під заг. ред. Воловика В.І.] . – Запоріжжя : ЗДУ, 1996. – 300 с.

  8. Габриэль-Бонно Де Мабли. Об изучении истории / Де Мабли Габриэль-Бонно. – М. : Изд-во «Наука» 1993. – 414 с.

  9. Гадамер Х.- Г. Истина и метод / Х.- Г. Гадамер. – М. : Прогресс, 1988. – 704 с.

  10. Державна національна програма «Освіта» / «Україна» XXI ст. – К. : Райдуга, 1994. – 61 с.

  11. Колінгвуд Р.Дж. Ідея історії / Упоряд. Я.Ван Пуссен. Переклад з англійського О. Мокровицького.- К.: Основи, 1996. - 665с.

  12. Концепція та програми викладання історії України в школі (проект) [Текст] : матеріали IV та V Робочих нарад з моніторингу шк. підруч. історії України «Концепція історичної освіти» / [упоряд. та ред.: Н. Яковенко, Л. Ведмідь]. – К. : Стилос, 2009. – 128 с.

  13. Концепція національно-патріотичного виховання молоді. – Наказ МОН України від 27.10. 2009 № 3754/981/538/49

  14. Огієнко І. (Митрополит Іларіон) Рятування України / І. Огієнко ; [упоряд., авт. передм. і комент. М.С. Тимошенко]. – К. : Наша культура і наука, 2005. – 464 с.

  15. Ортега-и-Гассет Х. История как система / Х. Ортега-и-Гассет // Вопросы философии. – 1996. – № 6. – С. 8–10.

  16. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги / [пер. з англ. О. Буценка]. – К. : Основа, 1994. –. Т.2– 525 с.

  17. Шкільна історична освіта на сучасному етапі. Матеріали круглого столу. Інститут історії України НАН України, 8 червня 2010 р. // Історія України. – 2010. – Серпень. – № 29 (669). – Тематичний випуск. – С. 1–19.

Каталог: uploads -> editor
editor -> «Помним – значит живем!»
editor -> Будова рослинної клітини. Фізіологія клітини рослин
editor -> І. П. Ющук Рідна мова Поглиблене вивчення Вступ § Рідна мова
editor -> Эпиграф: «Береги платье снова, а здоровье смолоду». Цель
editor -> 1. Органела, що бере участь в утворенні веретина поділу клітини
editor -> Загальна характеристика одноклітинних тварин Форма тіла – майже незмінна
editor -> Будова рослинної клітини клітина рослин складається з клітинної оболонки, цитоплазми та ядра
editor -> Педагогічна рада Загальнолюдські цінності в духовному розвитку особистості
editor -> Эндокринная система
editor -> Чобанларнен чёллерде


Достарыңызбен бөлісу:


©stom.tilimen.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет