Симона де Бовуар є без сумніву одним з найвідоміших теоретиків фемінізму сучасності. За часів публікації її праці „Інша стать” (1949) головним переконанням авторки було те, що лише здійснення соціалізму спроможне припинити обмеження прав жінок. Таким чином Бовуар визначала себе саме як соціалістку та антифеміністку, а не як прихильницю фемінізму.
Із часом погляди Бовуар дещо змінились. У 1972 вона приєднується до так званого жіночого визвольного руху (Mouvement de liberation des femmes – MLF) і вперше публічно називає себе феміністкою. У визнанні фемінізму Симону де Бовуар переконала радикальна спрямованість визвольного руху.
Попри соціалістичну забарвленість „Іншої статі”, праця більшою мірою базується не на традиційному марксизмові, а на філософії екзистенціалізму Ж. П. Сартра. Головним твердженням Бовуар у цьому епохальному творі є теза про історично усталене редукування жінки до об’єкта чоловіка. Таким чином заперечується право „жінки” на власну суб’єктивність та відповідальність за свої дії. В термінології екзистенціалізму це виглядає так: патріархальна ідеологія конституює жінку як іманентність, а чоловіка – як трансцендентність. Бовуар демонструє, як ці основоположні твердження панують в усіх сферах соціального, політичного та культурного життя, як самі жінки закарбовують в собі цей об’єктивований погляд і, як наслідок, живуть в стані „штучності” або нечесності (в першу чергу, по відношенню до себе).
Однак, на нашу думку, той факт, що жінки часто виконують певні ролі, які їм нав’язано патріархатом, ще не доводить неправильності та недоцільності патріархального аналізу. Безкомпромісна відмова Симони де Бовуар від уявлення про жіночу природу або жіночу сутність демонструється в її відомому виразі про те, що жінкою не народжуються, а стають.
Хоча більшість теоретиків та критиків фемінізму 80-х відчувають себе зобов’язаними саме Симоні де Бовуар, не всі розділяють її переконання в тому, що соціалізм є невід’ємною умовою фемінізму.
Поширеним є твердження про те, що нова ґенерація французьких теоретиків фемінізму (після 1968 р.) повністю відмежовується від екзистенціального фемінізму Симони де Бовуар. На зміну бажанню рівності між жінками та чоловіками Бовуар приходить підкреслення відмінності статей. „Новий” фемінізм відстоює право жінки на її специфічну природу, жіночу природу, тому в „рівності” він вбачає завуальовану спробу насильно примусити жінку „стати чоловіком”.
Останню позицію відстоює феміністка Люсі Ірігерей. Спираючись на філософію мови і психоаналіз (Фройд, Лакан), вона стверджує, що жінки і чоловіки кардинально відмінні, тому найкращім варіантом вирішення проблеми протистояння статей є визнання їх базисної розрізненості, їх „несхожості” (otherness).
Таким чином Симону де Бовуар можна визначити як „феміністку рівності” (equality-feminist), а Люсі Ірігерей – як „феміністку відмінності” (difference-feminist).
Визнання іншого не лише як рівного, але й як фундаментально відмінного, поступово стало однією з центральних тем в сучасних постмодерністських дискусіях.
Наступним етапом у розвитку феміністичної думки є проблема ідентичності, як індивідуальної, так і колективної. При зіткненні із культурним багатоманіття сучасного суспільства (по відношенню до ідентичності) постає питання про виведення певних норм, які б регулювали відносини між різними культурами і цінностями (Ролз, Хабермас).
Однак спроба віднайти універсальність у вигляді формальних процедур (Ролз) викликала деякі заперечення, адже універсальне обґрунтування потребує вміння розрізняти, яке уможливлює нашу здатність до конкретного застосування норм і понять у конкретних контекстах (Гілліген).
Теоретик фемінізму Шийла Бенхабіб приймала безпосередню участь в обговоренні цих питань. Вона зайняла місце посередника між універсалістськими та контекстуалістськими позиціями. Бенхабіб погоджується із ідеєю формальної універсальності, одночасно підкреслюючи ситуатизованність суб’єкта. Таким чином Люсі Бенхабіб можна назвати „універсалістською ситуативною феміністкою” (universalistic situating-feminist).
В наш час дискусія з приводу вище зазначених питань ще не завершена. Загалом, для Симони де Бовуар, Люсі Ірігерей та Шийли Бенхабіб центральною темою досліджень стає філософська можливість нормативної критики сталих стереотипів.
