Гістологічна будова твердих тканин зубів, пульпи, періодонта і слизової оболонки порожнини рота



жүктеу 0.82 Mb.
бет1/4
Дата01.02.2017
өлшемі0.82 Mb.
  1   2   3   4

Гістологічна будова твердих тканин зубів, пульпи, періодонта і слизової оболонки порожнини рота
Зуби утворені досить твердими і міцними тканинами, які дозволяють їм повноцінно виконувати свою функцію. Основну масу зуба складає дентин, у ділянці коронки він зовні вкритий емаллю, на корені — цементом (мал. 14). Ці тверді тканини зуба значно відрізняються одна від одної за будовою і хімічним складом. Кожний зуб має всередині порожнину, що заповнена м'якоттю зуба — пульпою. Порожнина зуба поступово переходить у канал кореня зуба, який закінчується верхівковим (апікальним) отвором. Через нього у пульпу проникають кровоносні судини і нерви. Корінь зуба за допомогою особливої зв'язки — періодонта — прикріплюється до кісткової стінки зубної альвеоли щелепної кістки. У ділянці шийки зуба його щільно охоплюють ясна, які поступово переходять на альвеолярний відросток щелепи.
ЕМАЛЬ

Емаль (enamelum, substantia adamantina) — це найбільш мінералізована тканина організму, що містить до 96-97 % мінеральних солей. Вона вкриває коронку зуба зовні, утворюючи міцний і стійкий покрив. Товщина емалі варіює залежно від форми зуба та її локалізації на коронці. Найбільшої товщини — до 2-2,5 мм — вона досягає на ріжучих краях фронтальних зубів і горбках молярів і премолярів. У ділянках ямок і фісур товщина емалі значно менша і не перевищує 0,5-0,62 мм. Поступово стоншуючись на схилах коронки, емаль досягає мінімальної товщини (менше ніж 100 мк) у ділянці шийок зубів. Звичайно емаль напівпрозора, що легко виявляється на ріжучих краях різців. Там, де вона вкриває дентин, її колір варіює від жовто-білого до сі-






1
4

Мал. Л4$

Схема будови зуба і тканин, що його оточують: 1 — корінь зуба; 2 — клінічна коронка; 3 — анатомічна

коронка; 4 — емаль; 5 — дентин; 6 — судинно-нервовий пучок;

7 — верхівковий отвір; 8 — цемент; 9 — періодонт; 10 — ясна; 11 — міжзубний сосочок; 12 — пульпа

poro. Інтенсивність кольору емалі збільшується у напрямку до шийки зуба, де вона найтонша.

Емаль є найтвердішою тканиною організму людини.'За даними С. М. Ремізова (1965), твердість емалі досягає 397,6 кг на 1 мм2 зразка емалі. Найбільшу твердість мають поверхневі шари емалі, у напря*мку до емалево-дентинного з'єднання її твердість знижується. Одночасно емаль є досить крихкою структурою. Крихкість емалі компенсується пружними властивостями розміщеного під нею дентину, що дозволяє зубові витримувати великий жувальний тиск. Твердість емалі обумовлена високим (до 96-97 %) вмістом у ній мінеральних солей. Органічних речовин в емалі дуже мало/аа^даними різних авторів, — від 1 до 3 %. Загалом хімічний склад емалі такий: вода -^3,8 % (близько 1 % вільної води); органічні речовини — 1,2 %; неорганічні речовини — 95 %, з них кальцію — 37 %, фосфору — 17 %.


Мінеральні компоненти емалі. Серед мінеральних солей в емалі найбільша кількість фосфорнокислого (фосфат) кальцію (до 90 %), менше — вуглекислого (карбонат) кальцію (близько 4 %), фториду кальцію і фосфату магнію. У значно менших кількостях, часто у вигляді мікродомішок, в емалі виявлено до 20 різних мікроелементів. Найголовніші серед них фтор, олово, цинк, залізо тощо. Мінеральні солі нерівномірно розподіляються в товщі емалі: на поверхні їх концентрація найбільша, у напрямку до емалево-ден-тинного з'єднання (межі) вона поступово зменшується. Відповідно у глибших шарах емалі збільшується концентрація органічних речовин. Мінеральні речовини в емалі наявні у вигляді кристалів апатитів, яких утворюється декілька видів. Основним компонентом емалі є гідроксоапатит, що складає 75,4 % усіх її апатитів. Зустрічаються також кар-бонатапатит — 12,06 %, хлорапатит — 4,4 %, фторапатит — 0,66 %, а також карбонат кальцію — 1,33 % і карбонат магнію — 1,62 %. Гідроксоапатит рівномірніше розподілений по товщі емалі, ніж інші апатити, у зовнішніх її шарах у відносно більшій кількості зустрічається фторапатит, а в глибоких — карбонатапатитГ/

Склад апатитів емалі як у нормі, так і, особливо, в разі патології може змінюватися в досить широких (значних) межах. Склад "ідеального" — найпоширенішого — гідро-ксоапатиту відповідає формулі Са10(РО4)6(ОН)2, тобто він десятикальцієвий з молярним відношенням Са/Р, що дорівнює 1,67. Однак можуть зустрічатися гідроксоапатити і з іншим співвідношенням елементів, наприклад, восьмикаль-цієвий — Са8Н2(Р04)6 -5Н20. Варіації формул апатитів можуть обумовлюватися різними причинами, одна з них — заміщення в молекулі гідроксоапатиту Са на Сг, Ва, Mg, гідроксоній (Н30 + ) або інший елемент з близькими властивостями (ізоморфне заміщення). Таким чином, загальну формулу апатитоподібної речовини зуба можна представити у вигляді: А10(ВО4)бХ2, де: А — Са, Сг, Ва, СсІ; В — Р, Аб, Зі; X — Б, ОН-, СІСО2ДУ практичній стоматології важливе значення має реакція ізоморфного заміщення в гід-роксоапатитах з фтором, у результаті якої утворюється гід-роксифторапатит:

Са10(РО4 )6(ОН)2 + Р -> СаІ0(РО4 )6Р(ОН) + (ОН)".
Ця сполука малорозчинна у кислотах і тому з нею пов'язують більшу карієсрезистентність зубів та профілактичну дію фторуй Спеціальними дослідженнями було встановлено, що у разі заміщення фтором хоча б однієї з 50 гідроксильних груп розчинність емалі різко знижується. Однак треба мати на увазі, що/під час дії високих концентрацій фтору на гідроксоапатит реакція відбувається з утворенням фториду кальцію:

Са10(РО4)(ОН)2 + 2Р->10СаР2 + 6РО^ + 2(ОН)_.

Він практично нерозчинний, але швидко зникає з поверхні зубів унаслідок дії лугів слини, тому не має практичного карієспрофілактичного значення. Таким чином, ця реакція небажана, і тому для профілактики карієсу і ремінералізуючої терапії не рекомендується застосовувати високі концентрації фторидів.

Мінеральну основу емалі складають кристали апатитів. Вважають, що під час мінералізації емалі з аморфного кальцію фосфату утворюються гідроксоапатити, які формують кристали./Елементарна чарунка гідроксоапатиту має молекулярну масу близько 1000, а до складу кристалу гідроксоапатиту входить приблизно 2500 таких чарунок, отже, молекулярна маса "типового" кристалу складає близько 2 500 000. Унаслідок приєднання нових молекул кристали ростуть у товщину і ширину, нагадуючи за формою довгі стрічки. С N. Оепкіпз (1978, 1988) вказує, що кристали можуть мати довжину від ЗО до 1000 нм і ширину 40-120 нм. Кристали емалі найдовші серед мінеральних тканин і майже в 10 разів більші, ніж кристали дентину і кістки. (На поверхні кристалів гідроксоапатиту є досить великий гідратний шар зв'язаних іонів ОН", який має певну обмінну активність, що дозволяє відбуватися в кристалах гетерогенному іонному обміну. Наявність такої гідратної оболонки дозволяє зрозуміти механізм ізоіонного і гетероіонного (ізоморфного) заміщення в кристалах. Цей механізм відіграє важливу роль у забезпеченні стабільного стану емалі, зміні її складу і властивостей, у процесах проникності емалі і її ремінералізації. Гідратна оболонка (зв'язана вода) і вільна вода в мікропорах емалі загалом складають близько 3,8 % обсягу емалі.


ОС А Б



Мал. 15 їL

Емалеві призми: А — вигляд у світловому мікроскопі, зб. 180; Б — вигляд в електронному мікроскопі, зб. 1200 (за A. R. Ten Cate, 1989)

Кристали апатитів (в основному гідроксоапатиту) в емалі певним чином орієнтовані і впорядковані у вигляді емалевих призм. Емалеві призми є структурами, з яких і формується емаль зуба. Вони складаються з тисяч і мільйонів кристалів. Основну їх масу складають типові паличкоподібні кристали, хоча вони можуть бути голкоподібної, кубічної, прямокутної, ромбоподібної та іншої форми. Серед кристалів зустрічається невелика кількість аморфної речовини. Кристали в емалі розміщені впорядковано і компактно, між ними можуть бути невеликі (2-3 нм) мікропроміжки. У центрі призми кристали мають в основному прямолінійний напрямок, який збігається з їх поздовжньою віссю. По периферії вони розміщуються під невеликим кутом до поверхні призми, виходячи на поверхню призми своїми закінченнями. Через ці периферійні кристали можуть здійснюватися переходи кристалів між призмами і їх зв'язок один з одним (мал. 15).

Емалеві призми є структурними одиницями емалі, які утворені з упорядковано розміщених кристалів апатитів. Вони являють собою швидше палички, що мають на поздовжньому розрізі гексагональну, полігональну форму. Призми починаються від емалево-дентинного з'єднання (межі)








Емалеві призми

на поздовжньому розрізі Мал. Щ

шліфу емалі. Пучки емалевих призм.

Мікрофотографія. 36. 160 Електронограма. 36. 2000

(за A. R. Ten Cate, 1989) (за A. R. Ten Cate, 1989)

і проходять через усю товщину емалі до її поверхні. Вони найвужчі біля емалево-дентинного з'єднання і поступово розширюються у міру наближення до поверхні емалі, середня ширина призм — близько 4-10 мк. На своєму шляху до поверхні призми утворюють декілька спіралеподібних вигинів, проте до поверхні вони розміщені перпендикулярно (мал. іу). Звичайно емалеві призми зібрані в пучки, що йдуть радіально від емалево-дентинного з'єднання, одночасно спіралеподібно закручуючись (мал. 0). У недозрілій емалі призми, за незначним винятком, доходять до поверхні емалі, у дозрілій її зовнішня поверхня втрачає призматичну структуру (А. В. Галюкова, 1972; П. А. Леус, 1977; І. Ripa та ін., 1966).

На поперечних зрізах, шліфах емалі призми мають арка-доподібну форму, в якій умовно виділяють аркадоподібну головку і хвіст, або відросток, що вклинюється між головками розміщених нижче призм (мал. 1^). Чимось це нагадує конфігурацію у вигляді замкової шпари (щілини). Ця кінцева (хвостова) частина призм, яка розміщена між головками, відома раніше під назвою "міжпризмова субстанція", також складається з кристалів апатитів. Вона відрізняється від головної частини лише за орієнтацією кристалів. Чіткі межі між призмами обумовлені різною орієнтацією кристалів: у центральних відділах кристали розміщені майже перпендикулярно до поверхні, по петасЬеоії головок









А Б
н^^^н^^^^^^» Мал. tA'

\{\<^-ї<^0^0^^4t Поперечний розріз

ГЛ ){^^^Ш^^ФМп емалевих призм.

\ )( \ V/"<•"*' Електронограма:

Г\\Ш\^Ш^ А-зб. 1500; Б —зб. 1800;

і \-ІГ\ іІР^*^ s В — схема розміщення

\JJ[A. Т( призм в емалі зуба, де

1 ^^vfнv видно, як утворюється

' ефект "замкової шпари" (1)

^<£/ (за A. R. Ten Cate, 1989)

В

вони орієнтовані під деяким кутом до поверхні емалі. У разі поодинокого розміщення призм серед безпризматич-ної емалі кристали в них з'єднуються з кристалами без-призматичної емалі. У добре мінералізованій емалі між-призмові мікропроміжки майже не визначаються, а межі між призмами простежуються лише за різною орієнтацією кристалів.



Якщо протравити емаль кислотами, виявляється більша резистентність периферійних відділів призм і міжпризмо-вих проміжків./Деякі автори вважають, що емалеві призми оточені дуже тонкою оболонкою, інші — що ці ділянки відрізняються лише за орієнтацією кристалів і містять більше органічних речовин, резистентних до дії кислот.

Органічні компоненти емалі. Окрім мінеральних в емалі міститься деяка кількість і органічних речовин. За да
ними R. Frank (1979), у дозрілій емалі вони складають 0,3 % від маси емалі, за даними інших авторів, наприклад, G. N. Genkins (1978),— до 1,2 %{ Більшу частину органічних речовин (58 %) складають білки, 42 % — ліпіди з незначною кількістю іонів лактату, цукрів і цитратів. /Під час хроматографічного дослідження гідролізатів білків емалі встановлено, що в них міститься більшість амінокислот, характерних для білків. Водночас амінокислотний склад білкової фракції емалі відрізняється від амінокислотного складу колагену і кератину, хоча й має з ними багато спільного. Незважаючи на нові дані щодо органічних речовин в емалі, залишається невирішеним питання про обмін білків в емалі зубів людини. Цікавою особливістю білків емалі є певна відмінність у білковому складі ембріональної і дозрілої емалі.

У білках дозрілої емалі виявляють невелику кількість азоту і високий вміст білковозв'язаних вуглеводів, що дозволяє вважати ці білки глікопротеїдами. Особливістю білків емалі є їх здатність утворювати комплекси з ліпідами; виявлені також кальційзв'язувальні білки емалі, які утворюють нерозчинний комплекс з іонами кальцію.

Г. Н. Пахомов (1974) вважає, що органічний матрикс емалі являє собою впорядковане переплетення органічних волокон, що йдуть у напрямку кристалів і призм. Це загалом створює враження, що кожний кристал і призма мають власну органічну субстанцію.

Ю. А. Петрович і співавтори (1979) вважають, що органічну основу емалі складає нерозчинна тримірна сітка ка-льційзв'язувального білка емалі, утворена шляхом агрегації мономерних білкових одиниць за допомогою кальцію. Ця сітка, знову ж таки за допомогою кальцію, прикріплюється до нерозчинного білка емалі, який утворює м'який "скелет" цієї тканини. Білкова матриця безпосередньо зв'язана з кристалами гідроксоапатиту, нуклеацію і кристалізацію яких вона ініціює. Цим досягається орієнтація, впорядкованість, рівномірність і послідовність формування структури емалі.

За допомогою спеціальної методики R. Sundstrom (1966) отримав органічну частину емалі у вигляді волокнистої стріч
ки, що розміщувалася вздовж поверхні дентину. Існує точка зору, щои у сформованій емалі нерозчинний білок утворює тонку сітку. R. Frank (1988) встановив, що білкова основа емалі міститься у міжпризматичних проміжках і навіть утворює мережу у середині призм. У разі протравлювання шліфів емалі слабкими кислотами міжпризматичні проміжки стають резистентнішими до розчинення внаслідок високого вмісту в них органічних речовин.

У відносно великій кількості органічна речовина емалі міститься у міжпризматичних проміжках, емалевих ламе-лах, емалевих пучках і веретенах. Концентрація органічних речовин збільшується від поверхні емалі у напрямку до емалево-дентинного з'єднання.

Таким чином, структура емалі являє собою впорядкований у вигляді кристалів і призм комплекс апатитоподібної речовини та органічної матерії, проте остання міститься у незначній кількості.

Структурні особливості будови емалі. Основний структурний компонент зубної емалі — емалеві призми — починаються від емалево-дентинного з'єднання і в радіальному напрямку розходяться до поверхні емалі. На своєму шляху до поверхні вони утворюють декілька хвилястих (S-подіб-них) вигинів. Звичайно призми розміщені перпендикулярно до поверхні емалі. Це виявляється в тому, що на жувальній поверхні або на ріжучому краї зуба їх хід паралельний довгій осі зуба, на бокових поверхнях — перпендикулярний, а в ділянці шийки зуба призми мають навіть деякий нахил до верхівки.

На поздовжніх шліфах емалі під горбками багатокорене-вих зубів у внутрішній третині емалі хвилястість ходу призм вираженіша. Це надає їм більш спіралеподібного вигляду, який іноді описується як "шишкаста емаль". Вважають, що така конфігурація ходу призм забезпечує силу та резистентність емалі до дії роздавлюючих сил під час жування.



Смуги Гунтера—Шрегера. Коли роздивлятися поздовжній шліф емалі у відбитому світлі, то на ній можна спостерігати світлі та темні смуги, що чергуються між собою, які проходять від емалево-дентинного з'єднання до поверхні емалі. Вони відносно нечітко відокремлені одна від одної і посту-



Мал. 1Ч9" ШШШШШШШЙі

Смуги Гунтера—Шрегера


на шліфі емалі — вигляд
у відбитому світлі.
Мікрофотографія: Hp*

А-зб. 25; Б-зб. 50




(за V. Provenza, 1986) ИІЇІ Т%4а.-.

If ДКІ її.

Pitt 5 Jf
А Б

пово зникають у зовнішній третині емалі. Смуги мають легку вигнутість у напрямку до шийки зуба, що більш виражено на бокових зубах. Ці зони прийнято називати смугами Гунтера—Шрегера (Hunter — Schreger), і вони є оптичним феноменом, який виникає в результаті різної орієнтації груп призм щодо площини зрізу шліфа емалі (мал. 19, А, Б). Емалеві призми мають звивистий хід, тому у разі приготування поздовжніх шліфів емалі площина зрізу по-різному проходить через ці вигини призм. Вона перерізає деякі з них тоді, коли вони входять у площину зрізу, а інші — коли вони виходять з неї. Смуги, в яких емалеві призми перерізаються під гострішим кутом, називаються діазонами, ті ж, в яких вони розрізаються більш поздовжньо, називаються паразонами.

Унаслідок різного заломлення світла цими зонами воно або відбивається від їх поверхні, або поглинається нею. Таким чином, діазони виглядають темними, а паразони — світлими смугами.

Смуги Ретцгуса. На поздовжніх зрізах емалі часто видно жовто-коричневі або коричневі смуги, які йдуть більш прямовисно, ніж смуги Гунтера —Шрегера, і перетинають їх під гострим кутом. Колір смуг посилюється з віком І, як





Мал. 2J




д Смуги Ретціуса і перикімати

і на поверхні емалі шліфа зуба.



А . JJfiSff*W''-r У Мікрофотографія. Зб. ЗО

(за A. R. Ten Cate, 1989)



i f J

Мал. 20

•| : / ,' Смуги Ретціуса



fi ' на поздовжньому шліфі зуба,

в / . " Мікрофотографія:

А — зб. 15; Б — зб. ЗО
Б (за A. R. Ten Cate, 1989)
вважають деякі вчені ,\ залежить від проникнення в емаль забарвлюючих речовин із слини. їх називають смугами, або лініями, Ретціуса (мал. 20). Вони починаються від емалево-дентинного з'єднання, косо перетинають товщу емалі і, круто спадаючи вниз, закінчуються на поверхні емалі. У місці перетину смуги Ретціуса з поверхнею емалі утворюються рівчачки або заглиблення, що надають їй східце-подібного, зморщеного вигляду. Іноді ці лінії заглиблень на поверхні емалі називають лускоподібними лініями Піке-рілля (Pickerill).

Таким чином, на поверхні емалі виявляються підвищення і западини, що змінюють один одного. їх визначають як перикімати, хоча деякі автори застосовують цей термін власне тільки для підвищень емалі (мал. 21).










Мал. 22 Мал. 23

Смуги Ретціуса Неонатальна лінія в емалі

на поперечному розрізі (чорна стрілка) та дентині

шліфа зуба. (біла стрілка) шліфа зуба.

Мікрофотографія. 36. 50 Мікрофотографія. 36. 80

(за V. Provenza, 1986) (за V. Provenza, 1986)

Смуги Ретціуса спостерігаються у більшій кількості.на бокових поверхнях коронки зуба, тому перикімати численніші і ближче розміщені одна до одної у ділянці шийки зубів і відсутні на горбках і ріжучих краях, де смуги Ретціуса не досягають поверхні емалі. З віком перикімати згладжуються, особливо на тих поверхнях зубів, які зазнають стирання. На поперечних зрізах зубів смуги Ретціуса мають вигляд концентричних кіл, що нагадують річні кільця на поперечному зрізі стовбура дерева (мал. Ш).

Електронна мікроскопія та мікрорадіографічні дослідження показують, що коли емалеві призми перетинають смуги Ретціуса, вони містять менше неорганічних і більше органічних речовин. Повідомляється про відхилення у напрямку призм там, де вони перетинаються зі смугами Ретціуса. Причини цих морфологічних змін незрозумілі, але вважають, що смуги Ретціуса є результатом циклічних порушень у формуванні емалевих призм, які відбуваються кожні 7-8 днів.




Деякі дослідники вважають, що смуги Ретціуса є межами між шарами емалі, що послідовно виникають у процесі розвитку зуба, це ділянки зі зниженим вмістом солей кальцію, їх появу також пов'язують зі змінами в ході мінералізації: тимчасовим порушенням або припиненням звапніння емалевих призм. Хоча смуги Ретціуса зустрічаються в емалі будь-якого нормального зуба, їх кількість значно збільшується за умови різних порушень формування емалі, наприклад гіпоплазії. Зміни структури емалі, які виникають під час її формування, зберігаються протягом усього існування зуба.

Порушення формування емалі під впливом розладів харчування, обміну речовин, хвороб дитини можуть служити їх своєрідною позначкою в емалі зубів, наприклад неона-тальна лінія. Формування емалі плода під час ембріонального розвитку перебуває під впливом і могутнім захистом організму матері. У сформованій за цей час емалі, як правило, виявляється лише декілька смуг Ретціуса. Цей шар емалі іноді називають пренатальною емаллю, тобто емаллю, яка виникла до народження. У новонародженого різко змінюються умови існування і харчування. Така зміна, своєрідний шок, зумовлює порушення процесу утворення органічного матриксу емалі та її мінералізації. Це відображено в емалі у вигляді ширшої і виразнішої смуги Ретціуса, яку називають неонатальною лінією (мал. 23). Гістологічно вона подібна до інших смуг Ретціуса, тут також спостерігаються прояви кристалодефіцитної зони і варіації щодо ширини та напрямку емалевих призм. Емаль, що формується після народження, називається постнатальною. Оскільки цей шар емалі зазнає більше різних впливів під час свого формування, то в ньому спостерігається більше смуг Ретціуса, ніж у пренатальній емалі. Зрозуміло, що неонаталь-на лінія виявляється лише в зубах, емаль яких утворюється в період до і після народження, тобто у тимчасових (молочних) зубах.

З точки зору деяких авторів, виникнення ліній Ретціуса не обов'язково пов'язано з порушеннями мінералізації певних ділянок емалевих призм, а є наслідком утворення за ходом призм коротких вигинів. Ці вигини утворюються одно
часно, і на поздовжніх шліфах вони виглядають як перехід одного шару емалі в інший. Тобто смуги Ретціуса є ділянками від одного вигину ходу призм до іншого.

За умови значного збільшення емалеві призми на поздовжніх шліфах виглядають ніби посмуговані серією поперечних темних і світлих смуг, які чергуються через правильні проміжки. Звичайно відстань між ними приблизно однакова і дорівнює 4 мкм.

Під час електронної мікроскопії виявляється, що ця по-смугованість є відображенням періодичних змін у призмах і власне розширень і звужень (перехватів). Вважають, що ці інтервали між смугами є відображенням добового приросту емалі під час її формування, а саме різної інтенсивності мінералізації призм удень і вночі.



Емалеві пластинки, пучки і веретена.

: Literatura
Literatura -> Гингивит Гингивит
Literatura -> Владимир Васильевич Тимин : биобиблиогр указ. / М-во культуры Респ. Коми, гу «Национальная библиотека Республики Коми», отд краевед и нац лит.; [сост.: Е. Г. Нефедова, Н. И. Акиньхова; авт предисл.: Е
Literatura -> Лекции по эндокринологии. М.: Ооо «Медицинское информационное агенство»
Literatura -> Литература No Comments Лебедева Надежда Витальевна, учитель технологии Цели: Образовательная
Literatura -> Парк развлечений Юрского периода


  1   2   3   4


©stom.tilimen.org 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет